Українка, через яку плакав увесь світ

Наталя Ужвій – перша українська акторка, за участі якої фільм «Райдуга» отримав «Оскара»

За свої 88 років Ужвій зіграла 219 ролей у театрі і 20 в кінофільмах. Лауреатка трьох Сталінських премій, вона була  обласкана офіційною владою, але життя її не можна назвати легким. Вона була королевою драми. Якою й має бути велика актриса.

Наталія Ужвій народилася 8 вересня 1898 року в Любомлі на Волині. Наталія була старшою з восьми дітей у родині. Пізніше її брати Євген, Назар і Михайло загинули під час сталінського терору. Через відсутність грошей не змогла отримати повноцінної освіти і займалася самоосвітою, а в 16 років блискуче здала іспит на звання сільської вчительки. Вчителюючи, Наталія стала грати і в аматорському театрі.

 У 1926-му Лесь Курбас запросив її до свого театру «Березіль», де вона зіграла більше 30 ролей. Її гра вражала реалістичністю: вона не просто грала, а  наповнювала свого персонажа почуттями, оживляла. І це викликало захват у глядачів. Її обожнював Павло Тичина й не пропускав жодної прем’єри з її участю. Попри шалену популярність, Ужвій скуштувала й гіркого трунку режиму. Через шантаж з малим сином вона була змушена разом і із іншими акторами «Березоля» підписати лист-наклеп проти свого наставника – Леся Курбаса. Загалом з усієї трупи театру (67 акторів) на захист режисера тоді стали тільки три особи… Цим вчинком вона карталася до самої смерті.

Влітку 1943 року Наталія знялась у кінофільмі «Райдуга» за однойменною повістю Ванди Василевської, який приніс їй почесті й світову славу. Грою Ужвій захоплювалися американські президенти Ейзенхауер і Рузвельт. Глядачі аплодували і плакали під час демонстрації фільму. У другому шлюбі чоловіком актриси був талановитий поет  Михаль Семенко. Поет був дуже темпераментним: багато бив, пив, любив. Подейкують, він влаштовував справжні «оргії», у яких змушував брати участь і дружину. А потім шалено її ревнував.

Єдине добре, що від нього залишилось – син Михась. У 1936-му вони розлучилися. Третім чоловіком Наталії Ужвій став колега по сцені, Євген Пономаренко. Євген усиновив сина Наталії Михася й був з актрисою до останніх днів її життя. Коли актриса згасала на схилі віку, маючи фатальний онкологічний діагноз, Євген доглядав за нею, як за малою дитиною. 

Син Михась завжди був для Наталії втіхою. Він не успадкував лихої вдачі батька, однак успадкував його поетичний талант і писав чудові вірші, а також і п’єси. У всьому був відмінником. Легко вступив на престижний факультету міжнародних відносин і довчився до п’ятого курсу, коли трапилося безглузде й страшне – на травневі свята 24-річний син вирішив скупатися у річці, попри холодну погоду. Невдовзі після того йому стало зле, лікарі діагностували менінгіт…Після нестерпних мук 13 грудня 1951 року його не стало. За два тижні після смерті сина актриса вже грала виставу «Без вини винні». Грала так, як ніколи. Особливо сцену зустрічі героїні з сином – увесь зал ридав разом з нею…

«Траплялися і важкі для мене часи… Але завжди зі мною залишалося головне – наше мистецтво. Так, я переконана, що мені випала щаслива акторська доля», – говорила вона. 

В нашій бібліотеці є книжка Н. Колесніченко-Братунь про видатну актрису. Цікаві факти про Наталю Ужвій також можна знайти в книжках, присвячених українському кіномистецтву. Чудова нагода завітати до нас. Чекаємо.