Філософські байки, написані пустельником.
Цими днями
виповнюється 255 років із часу написання Сковородою збірки «Байки харківські».
Байка, зокрема
прозаїчна, була вельми знаним жанром в українській літературі. Історія цього
жанру бере початок ще з доби античності. Якщо найвідоміший тогочасний байкар –
Езоп, якого називають «батьком байки», то «батьком» української байки по праву
вважається Григорій Сковорода. Чимало сюжетів Сковорода запозичив саме в Езопа,
але, водночас, створив цілий ряд сюжетів власних, яких не знайдеш у жодного
байкотворця.
Байки він писав
після того, як полишив викладацьку діяльність у Харківській колегії. Перші
півтора десятка байок написав у 1769 році, а ще 15 – навесні 1774-го, у
Бабаях. Саме ці 30 прозових байок і склали знамениту збірку «Байки харківські».
Жанр байки Сковорода
розглядає як філософський жанр, як річ, смішну «зверху», але «всередині»
глибоко-мудру.
Персонажами «Байок
харківських» виступають передовсім тварини й птахи, а також і люди, стихії,
коштовне каміння тощо.
Байки Сковороди
відзначаються своєю мистецькою специфікою. Кожна з них має розгорнутий сюжет,
композиційно складається з двох частин – основного сюжету і «сили», тобто
моралі. В окремих байках «сила» переростає у невеличкі філософські притчі.
Моралізаторський
висновок письменник будує за двома принципами: короткий афористичний,
наприклад: «Багато хто без природи великі діла починає, але погано кінчає.
Добрий намір та кінець всякому ділу є вінець», або ж розлогі – маленькі
філософські розмисли, як у байці «Зозуля і Косик» чи «Гній та Діамант».
Звертаючись до
читача, Сковорода пише: «Друже мій! Не зневажай байкування! Байка і притча – це
одне й те саме… Байка тоді буває погана та бабська, коли в ницій і смішній
своїй шкаралупі не містить зерна істини – як-от порожній горіх».
У фонді бібліотеки є значна кількість книг про Григорія Сковороду та безпосередньо його твори. Приходьте.