«Просвітництво неписемного населення»

Він народився на Станіславівщині (нині це Івано-Франківщина) в 1871 році. Його батько був сільським писарем, який самотужки зумів опанувати грамоту. 

Сьогодні наша розповідь про Леся (Олексу) Мартовича - українського письменника та громадського діяча. Його також називають майстром усної розповіді, адже більшість своїх творів він розповідав друзям. І саме це призвело до того, що не записане – те втрачене. Можна сказати, що нам на ознайомлення з творчістю визначного українського письменника-класика залишилося зовсім мало оповідань. Але вони в повну показують яскраво виражену сатиричну спрямованість Мартовича.

Іван Франко про реалістичне письмо Леся Мартовича писав: «Мартович найперше чудовий знавець галицького життя, причому його творам у великій мірі властивий гумор. Іронію долі, яка змушує людину виявляти свої вчинки в зовсім іншому світлі, ніж вони є насправді, письменник вміє відчути в нашому народному житті краще, ніж будь-хто інший… Його манера наскрізь оригінальна, легка і далека від будь-якого шаблону!»

Олесь навчався в місцевій дворічці, потім перейшов до школи в сусідньому селі, а вже згодом батько віддав сина на навчання до Коломийської класичної гімназії, де він потрапив в різношерстне середовище та відчув на собі зарозумілість міських гімназистів і викладачів. Про це він згадує в новелі «Нічний гість». А взагалі, його оповідання вирізняються влучними характеристиками дійових людей та гарним розумінням селянської психології. Направду, це свідчить про добре знання селянського життя в якому він зростав і якого не цурався.

До чого призводять постійні насмішки над дітьми з села? Ці ж діти починають створювати гуртки, одним з очільників якого став Лесь Мартович. На своїх таємних зібраннях вони перечитували заборонені твори, обговорювали різноманітні суспільні теми. Також ходили по селах, щоб почитали мужикам газети та збирали народний фольклор.

Демократичний рух народовців, який широко розвинувся у 1890-ті роки, спонукав до поширення просвітництва неписемного населення. Завдяки старанням гімназистів було зібрано чималу бібліотеку, де були  книги українських письменників та європейських авторів.

І з того часу Мартович захопився письменництвом. Це були: сатира, лірика, поеми, новели. Але як вже було зазначено, це все він читав своїм товаришам-сподвижникам.

Варто зауважити, що можна заздрити успіхам гуртківців так, що це призвело до виключення Мартовича, Стефаника та інших гімназистів з гімназії. І це все з подачі міських. Тож закінчувати навчання довелося в Дрогобичі, у гімназії імені Франца Йосифа. Потім було юридичне відділення в Чернівецькому університеті, влаштування помічником адвоката, щоб мати кошти на життя та науку, але письменник не полишав проводити серед селян культурно-освітню роботу, продовжував збирати і вивчати фольклорні матеріали; видавав свою літографовану газету “Збірка”; засновував по селах читальні. Самий активний творчий період, це коли Лесь перевівся до Львова. Хоча це був дуже складний період для нього.

В 1910-му важка недуга нагадала про себе так, що Мартович полишив адвокатську роботу. Перебрався до друга в село  і зайнявся повістю "Забобон" – вона була посмертною, це справжній літопис галицького життя. Він встиг її дописати і дати на рецензію своїм побратимам.

В нашому фонді є декілька збірок вибраних творів майстра соціальної сатири з якими ви можете ознайомитися. Хотілося б, щоб це знайомство переросло у глибоке зацікавлення спадщиною талановитого гумориста й сатирика.

Вшанування пам'яті: у багатьох містах та селах України його іменем названо вулиці. У селі Торговці встановлено пам’ятник біля літературно-меморіального музею, а також проводиться літературний конкурс імені Леся Мартовича.