Мистецька слава України

Книжково-ілюстративна виставка до Міжнародного

                     дня   театру.

Виникнення театру в Україні губиться в сивій давнині. Підтвердження - обряд «водіння кози», та багато інших дійств, пов’язаних з дохристиянськими віруваннями наших предків які підкріплені  піснями та танцями. З тих часів відомі веснянки, обжинки та інші народні театралізовані дійства.

Зображення скоморохів(майстрів сміхотворства)  можна побачити на фресках Софійського собору. У другій половині ХVll століття  в Україні виник  старовинний мандрівний театр маріонеток. В Україні також існували кріпацькі театри. В Качанівці, в садибі Тарнавського театральні вистави відвідували Микола Гоголь, Михайло Максимович, Микола Маркевич. В 1817 році в Полтаві був відкритий театр, в якому певний час виконував обов’язки художнього керівника І. Котляревський та написав для нього дві п’єси «Наталка – Полтавка» та «Солдат – Чарівник»  Корифеї українського театру драматурги і режисери Михайло Старицький  та Марко Кропивницький також починали свою діяльність в аматорських гуртках.  Допомога видатної родини Тобілевичів сприяла швидкому розвитку театру.  В його сузір’ї яскраво сяв талант Марії Заньковецької, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Федора Левицького.

В 1922 року зі створення модерного українського театру «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса та Гната Юри в історії національного українського театру розпочався новий період. На його сцені працювали  Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші. В I половині XX ст. були засновані театри, які донині  відграють провідну роль в театральному мистецтві нашої країни: Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Київський національний академічний театр оперети, Київський театр  ім. Лесі Українки в Києві; Музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської в Чернівцях; Одеський академічний театр музичної комедії та багато інших

Після 24 лютого 2022 року український театр став місцем осмислення подій, внутрішньої терапії й комунікації. Це місце, де панує людяність, на фоні болю, страху і невизначенності.

Попри непоправні втрати, які найбільше зазнала культурна інфраструктура Донеччини, Харківщини, Херсонщини, Миколаївщини, Луганщини та Запоріжжя, українські театри почали відновлювати і створювати нові вистави, що відображають події війни, біль і страждання. Глядачі відчувають ці прагнення і реагують переповненими залами. Це можливість не просто побачити виставу, й внесок у підтримку ЗСУ.

 Близько 150 театральних колективів – національних, обласних, муніципальних і приватних – перетворилися на волонтерські центри. Багато акторів і режисерів вступили до лав ЗСУ або територіальної оборони;