Бібліотека імені Михайла Слабошпицького : Літературна вітальня

Літературна вітальня

«Млини Київщини»

5 червня в Літературній вітальні відбулась чергова краєзнавча лекція присвячена млинам. Письменник-краєзнавець Олександр Михайлик розповів присутнім, що дослідження млинів розпочав з 2010 року, це було його захоплення, яке переросло у важливу справу. Варто зазначити, що така справа дуже на часі з історичної точки зору, це наша спадщина, яка є незаслужено забутою.

Пан Олександр детально розповів про типи млинів і їх призначення, скільки і яких млинів було і залишилося в Україні, але більшу увагу приділив саме Київщині. Адже, не маючи власного транспорту, Олександр намагався відвідати усі відомі споруди в Київській області.

Присутні більш детально дізналися, що спочатку застосовували силу тварин та сили природи – воду та вітер, а потім з’явилися парові млини, моторові, дизельні, а з появою електрики – електричні.

Під час розповіді лектор показував світлини млинів, які, на жаль, не збереглися і які вціліли, але використовуються не за призначенням. От наприклад, деякі будівлі пристосували під житло. Так, є млини, які реставрують, але більшість в занедбаному стані, особливо дерев’яні, а деякі ми можемо побачити лише на картинах чи малюнках.

Це була емоційно наповнена зустріч, де кожен дізнався щось цікаве і нове, а також мав нагоду поділитися своєю інформацією. І трішки говорили про романтику і містику, якими оповита млинарська справа.

***

«Його творчість розкриває складний внутрішній світ людини сьогодення»

Друзі, цієї травневої неділі, якраз на День Києва, у нас відбулась зустріч з Василем Іваниною – українським письменником, журналістом, громадським діячем, автором романів «Брати», «Дорога від Щастя», «Сонце на Лемеші».

Пан Василь презентував свою нещодавно видану книжку, присвячену роду Розумовських «Поціловані Богом». Це не перша книга, в якій ідеться про славетний український рід. У 2023 році побачив світ історичний роман Іванини «Каяття гетьмана Розумовського». До речі, книжка була удостоєна престижної премії імені Миколи Гоголя. Зацікавленість історичною тематикою, зокрема родом Розумовських у письменника давня. Впродовж десятиліть він збирав відповідні матеріали де лишень міг. Бував завсідником українських (щоправда, у них, на жаль, дуже мало інформації), петербурзьких, московських (устиг!), австрійських та французьких архівів.

Розмова точилася не тільки довкола літератури та історії, хоча й її – історію – обійти стороною було вкрай важко, адже пан Василь безпосередньо до неї дотичний – упродовж тривалого часу працював у прес-службі першого президента України Леоніда Кравчука, а згодом, у 1994-1998 роках, очолював прес-службу Верховної Ради України. Тож йому було чим поділитися і що розповісти присутнім.

Красне письменство завжди було для Василя Іванини своєрідною віддушиною. Попри шалені навантаження, брак часу, він ще й устигав писати книжки. Якось Леонід Кравчук здивовано запитав його: «Василю, коли ти ще й книжки примудряєшся писати?» Іванина чистосердно зізнався: «Та коли… Вночі, Леоніде Макаровичу!». Кравчук лише плечима знизав.

Звісно, центральна тематика творів Іванини – історія, українське минуле. Наприклад, письменник вважає, що нинішня російсько-українська війна має давнє коріння й бере початок ще від початку підписання Богданом Хмельницьким Переяславської угоди 1654 року. Втім, чимало книжок Василя Іванини присвячені матері та про матір. Зокрема, «Поїздка до матері», «Жалість», «Полин-люби-мене-не покинь». Він із ніжністю згадує своїх пращурів і рідну Чернігівщину.

Шановний гість досить критично відгукнувся про сучасних українських письменників, але декого все ж відзначив. Зокрема, звернув увагу на повість Олени Пшеничної «Там, де заходить сонце».

Тож зустріч відбулася в дуже позитивній і щирій атмосфері, а всі присутні висловили сподівання невдовзі знову побачити і послухати поважного й цікавого гостя.

***

«Подарую вам душевні пісні і запальний гумор».

11 травня у День матері відвідувачам бібліотеки свої пісні і запальний гумор подарував поет, композитор, заслужений артист естрадного мистецтва Борис Кесельман.

Окрім виконання пісень, він розповів про відстань між виникненням задуму і фінальною їх появою. «Пісня – сповідь маленької дівчинки», яка не хоче залишати рідний дім і їхати у чужі краї, стала переконливою реальністю сьогодення. Музична і поетична творчість потрібна для збереження сили духу і витримки у напружені часи. Не менш важливим є і гумор, іноді навіть безжальна сатира, що додає гарного настрою і наснаги для боротьби з ворогами. Веселі, оптимістичні пісні, які виконав пан Борис у фіналі зустрічі, додали гарного настрою присутнім, який не змогла зіпсувати повітряна тривога, що невдовзі пролунала.

***

«Старовинні храми Київщини»

Друзі, 24 квітня, відбулась чергова зустріч з відомим київським істориком і краєзнавцем Олександром Михайликом. Цього разу пан Олександр розповідав (і показував!) товариству про сакральні споруди Київщини. Ця лекція була завершальною в історичному лекційному триптиху. Попередні дві були присвячені храмам Чернігівщини та Житомирщини.

Тож скільки всього храмів знаходиться на території Київщини? Скільки з них дерев’яних? А кам’яних? Чи знаєте ви, що один із найкрасивіших костелів України і по сьогодні стоїть у Фастові? Так само у Фастові знаходиться і один із найкращих дерев’яних храмів Київщини – Покровська церква, архітектурна пам’ятка національного значення. Гіркий факт: Київщина втратила переважну більшість дерев’яних сакральних споруд. На сьогодні зберіглось приблизно 13%. Кам’яні храми у ліпшому стані і їх більше, але все одно, масштаби втрат вражають… Багато храмів було зруйновано за радянських часів, в добу гітлерівської навали. А ось дві дерев’яні церкви в Броварському районі знищили російські загарбники.

Ошатний блакитний храм у селі Липовий Скиток збудований на честь преподобного Онуфрія ще в 1705-1706 рр. Зазвичай храми Київщини присвячені Богородиці та святому Миколаю. До речі, церкву святого Онуфрія можна було побачити в серіалі «Спіймати Кайдаша».

Присутні дізнались чимало цікавого, але й самі брали безпосередню участь у розмові. Наприклад, пан Володимир Гриневич, фаховий архітектор, чудовий художник, чиї картини неодноразово експонувалися в нашій бібліотеці, приніс власні рисунки деяких церков Київщини. Також він звернув увагу, що українські храми тризубні та трибанні і це є їхньою характерною ознакою.

Після важкої, безсонної ночі, спричиненої масованим рашистським обстрілом столиці, жива, емоційно тепла розповідь Олександра Михайлика про духовні святині Київщини мала по-справжньому цілющий ефект.

Щиро дякуємо всім за зустріч і до нових подорожей!

***

«Пульсація радості й любові»

Друзі, 6 квітня в Літературній вітальні бібліотеки відбулась чергова зустріч з цікавим недільним гостем. Цього разу до нас завітав ОлександрКозинець. Пан Козинець – особистість різнобічна: професійний логопед, дефектолог, філолог, а ще поет, письменник і музикант.

Звісно, почали з хвилини мовчання, солідаризувавшись з країною у скорботі за невинними жертвами російського обстрілу Кривого Рогу… А потім почалась розмова. Після вкрай неспокійної ночі це було по-справжньому живильне спілкування. Можна сказати – терапевтичне: щире, неспішне, сповнене тепла, людяности та любові. Олександр розповідав про ранні твори і про останні доробки: прозу, поезію. Багато читав. Відповідав на запитання. Разом із товариством розмірковував про дорослішання; про те, якими ми були, і якими стали.

Книжки пана Козинця схожі на нього – надзвичайно позитивні, яскраві та світлі. Вони випромінюють добро. В них ніхто нікого не вбиває, не ґвалтує, ніхто брудно не лається. Такий собі маленький ідеальний світ у нашому великому недосконалому світі. Хтось скаже, що так не буває, але автор, власним прикладом – і творчим, і життєвим, доводить: ні, таке можливо. До гармонії варто прагнути, її треба культивувати, і тоді світ стане трішечки кращим.

Дякуємо за заряд позитиву Олександру Козинцю і всім присутнім! До нових зустрічей у бібліотеці.

***

Літературні світи Люко Дашвар

Друзі, 30 березня, в неділю, в бібліотеці імені Михайла Слабошпицького, відбулась творча зустріч з відомою українською письменницею Люко Дашвар. Послухати і поспілкуватися з авторкою культових «Село не люди», «Молоко з кров’ю», «Рай. Центр», «Ініціація», «Мати все» прийшло чимало киян, були навіть шанувальники її таланту з Гостомеля та Ірпеня.

Пані Дашвар розповідала про свій передостанній роман «Спадок», написаний у перший воєнний рік. Чому вона зважилась написати детектив?.. Про те, як війна вплинула на творчість і на життя. Про мову – біль і категоричне несприйняття і неприйняття обсценної лексики в нашому повсякденні: «Не кажіть мені, що он, мовляв, на фронті… Там вже не йдеться про слово: яке воно і якою мовою сказане. То вже територія граничної дії…» Про соцмережі – нелюбов до фейсбуку і прихильність до інстаграм. Про улюблених письменників і книжки, які вплинули на формування її смаку. Про новий, вже написаний (так, вже написаний!) роман, який вийде друком восени. До речі, в ньому будуть елементи фентезі. Люко Дашвар також привідкрила таємниці творчості: як до неї приходять ідеї нових творів, чи чекає на натхнення, хто першим читає рукописи її нових романів. Поговорили навіть про книжкові палітурки. Звісно, не обійшлося без запитання про псевдонім: тож що криється за чудернацьким псевдо? Виявляється (спойлер), у ньому зашифровані імена найрідніших людей…

Зустріч розпочалася зі слів подяки. Люко Дашвар подякувала читачам, що вони є, що читають її книжки і що спонукають до написання нових. А закінчилась теж словами подяки. Читачі дякували письменниці за живі, пронизані струмом життя тексти. За упізнаваність і несподіваність. За чесність і відвертість.

Дякуємо, Люко Дашвар! Чекаємо на нові книжки і на нові зустрічі.

***

Храми Житомирщини

Друзі, 13 березня в нашій бібліотеці відбулась зустріч з істориком, краєзнавцем Олександром Михайликом. Цього разу лекція була присвячена сакральним спорудам Житомирщини. Вірніше, навіть не лекція, а справжня екскурсія – надзвичайно жива й емоційна.

Товариство дізналося чимало нового, адже пан Олександр не тільки цікаво розповідав, супроводжуючи власний наратив ілюстраціями, але й оперував маловідомими фактами. За захопливою оповіддю – довгі мандрівки по регіону, пошук споруд, ідентифікація, порівняння зі старовинними фотографіями, копітка робота в архівах. Лише тоді історія оживає й починає говорити.

Ось бачимо карту з храмами і церквами Житомирщини: чорним кольором позначені втрачені церкви та храми, а червоним – ті, що збереглися. Звісно, чорний колір переважає. Десятиліття радянської влади далися взнаки. Наприклад, в Овручі було 6 храмів, а залишився один. І так – чи не в кожному населеному пункті: місті, містечку селі. Щоправда, трапляються й винятки: маленька, дивом уціліла церквиця кінця ХІХ століття в селі Царівка… А це вже костел Діви Марії в Коростишеві – візитівка міста. Або костел святої Варвари в Бердичеві де у 1850 році вінчався Бальзак з Евеліною Ганською…

Наостанок пан Олександр привідкрив невеличкий секрет: до друку готується його наступна праця, яка буде присвячена саме сакральним спорудам Житомирщини. З нетерпінням чекатимемо на книжку, так само, як і на самого пана Михайлика! Дякуємо за зустріч!

***

«Віднайти себе на теренах сьогодення»

Друзі, 23 лютого в Літературній вітальні бібліотеки відбулась зустріч із Яною Малигою – поеткою, психологинею і громадською діячкою з Херсонщини.

Пані Яна презентувала збірку поезій «Малюй собі мрії». Втім, розмова точилася не тільки навколо поезії. Гостя розповідала про рідне місто Нову Каховку. А ще – про досвід життя в окупації. Виявилось, що всі ці речі тісно взаємопов’язані. Без Нової Каховки не було б насправді і віршів. Вплинула на них і війна.

До поезії Яна Малига звернулася майже випадково: у старшої доньки був випускний і її, як голову батьківського комітету, попросили написати коротеньку промову. Вона радо взялася за справу, але промова вийшла… римована. Від радісних емоцій, настрою… Але то було ще в довоєнну добу. В життя «до» великої війни. Потім була війна, окупація, декілька невдалих спроб залишити місто, де на неї і на її родину чатували небезпеки. І поезія, як не дивно, стала своєрідним прихистком душі, спробою осмислення себе і світу – іншої себе, й іншого світу. Крім віршів пані Яну в окупації рятував щоденник, якому вона довіряла власні рефлексії, а також записувала почуте і побачене. Згодом цей «Щоденник окупації» – свідчення війни – було презентовано в Хорватії. Пані Яна підкреслила важливість розповіді про травматичний досвід. І про необхідність збору свідчень про війну. Навіть попри те, що іноді вони не лише важкі, але й шокуючі.

На сьогодні Яна Малига – біженка, яка активно допомагає багатьом іншим людям, які постраждали від війни. Вона мешкає на західних теренах нашої батьківщини. Там красиво. Гори, багато зелені. Щирі добрі люди. Але її серце сумує за рідною Херсонщиною. Чого їй найбільше бракує?.. Замислившись на мить, пані Яна відповідає: «Мабуть вітру. Шаленого нестримного південного вітру. Вітру свободи».

Щиро дякуємо Яні Мализі за спілкування, так само, як і Ярославу Карпцю, за активної участі якого відбулась ця зустріч.

***

«Поетичні кола Міли Сонячної»

Друзі, в неділю 16 лютого в нашій бібліотеці відбулось засідання поетичного клубу. Цього разу до нас завітала київська поетеса Міла Сонячна. Та ще й не одна, а з чималою групою підтримки чудових поетес і просто чарівних жінок: Лесею Пронь, Оксаною Медвідь, Іриною Родченко, Тетяною Шаповал. Розбавив цей суто жіночий творчий десант єдиний чоловік – Ярослав Карпець.

Пані Міла розповідала про життєвий і творчий шлях, читала вірші. З дитинства вона мріяла стати вчителькою. Вірші почала писати давно, але для себе. Якось, прогулюючись з друзями по Оболонській набережній, прочитала декілька ліричних віршів. Поезія викликала жвавий відгук і товариство зауважило, що вона обов’язково має не лише продовжувати писати вірші, але й видавати їх. Міла лише засміялась у відповідь: «Ви що! Тільки як вийду на пенсію!...» Втім, все ж дослухалася до дружніх настанов і невдовзі з'явилась її перша проетична збірка – «Будь ласка, столик на двох». Вірші писалися по дорозі на роботу – в школу. Дитяча мрія справдилася, й вона стала вчителькою. Вслід за першою збіркою побачили світ наступні: «Метро», «Тобі», «4.5.0»…

Потім гості по колу – недарма ж зустріч називалася «Поетичні кола Міли Сонячної» – почали читати вірші. Вони були різні: зворушливі, ніжні, самоіронічні, так само, як різними були й авторки. Зустріч відбулась в позитивній надихаючій атмосфері. В бібліотечній залі лунали і оплески, і сміх. Цьому лютневому дню наче додалося трішечки сонця, тепла і весни.

Щиро дякуємо всім присутнім за дещицю творчої любові, якою так щедро поділилися і нехай цей дзвінкоголосий поетичний струмочок буде невмовкний!

***

«Сергій Параджанов. Великий фантазер»

Друзі, в неділю, 9 лютого в нашій бібліотеці відбулась зустріч із відомою українською журналісткою, письменницею, громадською діячкою і мисткинею Юлією Бережко-Камінською.

Цього разу пані Юлія презентувала нову книжку, присвячену життю і творчості Сергія Параджанова «Сергій Параджанов. Режисер свого життя», а також колекцію прикрас із глини власного виробництва.

Письменниця розповідала про те, що спонукало її до написання книги, про виклики, з якими зіштовхнулася в процесі збору необхідного матеріалу. Пані Юлія зауважила, що книжка була написана фактично за рік і цей рік пройшов під егідою Параджанова. Вона настільки глибоко занурилась у матеріал і пройнялась долею геніального митця, що певною мірою відчувала… присутність режисера, який снився не лише їй, але і членам її родини. Звісно, це жарт, але і правда, адже, підходячи впритул до вивчення такої особистості як Параджанов, ти не можеш не відчувати колосальної енергії, яку випромінює митець такого ренесансного масштабу навіть по смерті. А ще, щодо жартів. Веселого, смішного, гротескного у цій книзі чимало. Інакше й не могло бути – Параджанов обожнював буфонаду, штукарство, широкі жести, хоча й мав надзвичайно тонкий, вишуканий смак. І це – попри трагічну долю.

Можна з упевненістю сказати, що книга вдалася пані Юлії на всі 100 відсотків. Вона красива, яскрава, надзвичайно інформативна і жива. Ти наче й не читаєш, а дивишся кіно. Захопливий фільм про геніального митця, чийого таланту вистачило на три країни: Україну, Грузію та Вірменію. І йому б неодмінно сподобалось. І книга, і авторка.

На завершення пані Юлія представила колекцію прикрас із глини власного виробництва. Це хобі дозволило їй повернутися до витоків, віднайти спокій і внутрішню гармонію. Мисткиня навіть розповіла невеличку цікаву міні-лекцію про глину і про прикраси.

Тож зустріч відбулась у надзвичайно позитивній атмосфері, за що ми щиро дякуємо пані Юлії Бережко-Камінській, а ще зичимо їй творчого натхнення!

***

«Історія України крізь гастрономічну призму»

26 січня в Літературній вітальні бібліотеки Світлана Короненко презентувала перше кулінарно-етнографічне дослідження про найпопулярнішу національну українську страву борщ – «Біблія борщу. Трохи з таємниць української національної кулінарії. Рецепти борщу з кулінарних, етнографічних, художніх книг 1584 – 2022рр. з коментарями».

Присутні дізналися як і чому ця всесвітньовідома українська страва стала об’єктом пильного дослідження. Хто спонукав пані Світлану написати про борщ все, що можливо віднайти в кулінарних книгах. Результат її праці - це близько 900 рецептів борщів зі 184 українських, польських і російських кулінарних, етнографічних та художніх книг.

Для того, щоб захистити нашу національну страву від зазіхань росії, авторка ретельно вивчила давні книги, в яких були рецепти з назвами «український і малоросійський борщ».

До речі, в книзі відображено появу і трансформацію українського борщу за 400 років. Багато кулінарних рецептів, наведених у книжці, вразили присутніх своєю екзотичністю.

Як зауважила Ольга Козакевич, «Розуміння окремішності української гастрономічної традиції слугує одним із вагомих маркерів національної ідентичності. Поряд із мовою, їжа є найочевиднішим носієм етнокультурного змісту». І з цим не можна не погодитись.

***

Щоденникові записи Тичини

22 грудня в Літературній вітальні письменник і видавець Ярослав Карпець презентував свій роман «Феєрія духу», написаний на основі щоденникових записів Павла Тичини.

Пан Ярослав познайомив присутніх з деталями появи книжки і його плідну співпрацю з юними студентами-дизайнерами коледжу КНУТД, які створили ілюстрації до роману. За словами автора, він намагався на сторінках роману показати живу людину, а не бронзовий пам’ятник. В книжці мало самого Павла Тичини, тут згадані ті, хто вплинув на формування особистості поета, його вподобання і смаки. На зустрічі було згадано про те, що Тичина самотужки вивчив майже 20 іноземних мов і перекладацька діяльність займала чільне місце в його творчості. В книзі відображені події, які зафіксовані в щоденнику Тичини впродовж 45 років з 1919 по 1967 роки. Слід зазначити, що книга оформлена в патріотичному стилі, бо сам поет був щирим патріотом рідної землі. Його перу належить неофіційний гімн армії УНР «Як упав же він з коня», та «Пам’яті тридцяти».

До речі, на зустріч пан Ярослав прийшов з останньою книжкою з першого накладу. Всі примірники були придбані або подаровані, а кошти від продажу книжки були використані на потреби ЗСУ.

***

«Світлана Талан – авторка реальних історій»

8 грудня в Літературній вітальні відбулась творча зустріч з відомою письменницею Світланою Талан.

Вона є однією з найпопулярніших авторок в нашій бібліотеці, жодний роман не відпускає допоки не перегорнута остання сторінка. В чому секрет? Все дуже просто - її твори, це реальні історії, які підказує саме життя і вони полонять читача з перших рядків. Поціновувачі творчості пані Світлани слідкують за виходом нових романів і з нетерпінням чекають на новинки в бібліотеці.

Всі твори на гостросоціальну тематику, де визначальною є постать головної героїні – сильної духом українки, яка здатна взяти на себе відповідальність за долю дітей, чоловіка, родини, батьківщини. В кожній із цих героїнь є частинка відображення самої Світлани Талан, яка долає всі фізичні, моральні і матеріальні перешкоди та будує конкретні плани на написання майбутніх книжок.

Присутні були вражені розповіддю про обставини її життя цих воєнних років і тим, з якою непохитною мужністю вона їх долає. Незважаючи на складний, навіть трагічний контекст творів пані Світлани, зустріч залишила теплі, позитивні відчуття, як спілкування з добрим, давно знайомим другом. Можливо цьому сприяла цікава, спокійна і виважена манера оповіді авторки, позбавлена надсадного трагізму.

***

«Творчість – це хобі, яке надихає і дає силу жити»

Це найточніша характеристика педагогічної і творчої діяльності гостя з Житомира Вадима Жалюка. Зустріч з ним відбулась в Літературній вітальні 17 листопада.

Його професією є порятунок дітей, які зростають в кризових сім’ях, які вчиняють злочини або схильні до правопорушень. Це навіть працею важко назвати, бо вона вимагає максимальної концентрації людяності, доброти та професіоналізму. В психологічному плані вона дуже виснажлива. Відновленням емоційних і духовних сил стала для пана Вадима творчість.

Долі таких загублених дітей – тема перших книжок автора. Книга «ДОЩ. Дорогою омріяний щоденник» - нотатник з його подорожей Україною. Окрім прози і віршів Вадим Жалюк захоплюється фотографією. Його твори, вірші та есеї, попри глибокий драматизм, вражають простотою написання. Він не раз бував на літературних фестах в Херсоні, Миколаєві, Одесі. Вадим Жалюк є головою літературного об’єднання Житомира «Шодуарівська альтанка»; активно спілкується з творчою молоддю, яка творить сьогодні майбутнє української літератури.

Такі зустрічі допомагають не втрачати сили і оптимізму, а також спонукають робити добрі справи, хто на які здатен.

***

Не дати пеклу затулити сонце.

27 жовтня в Літературній вітальні бібліотеки відбулася творча зустріч з Юлією Бережко-Камінською, авторкою поетичних збірок, співавторкою літературних антологій і численних публікацій в періодиці.

Більше 45 поезій Юлії Миколаївни покладено різними композиторами на музику. Вона є лауреатом і дипломантом українських та міжнародних конкурсів, всеукраїнських літературних премій імені Григора Тютюнника, Олександра Олеся, Анатолія Криловця. На зустрічі авторка коротко розповіла про себе та свій родовід, який походить ще від сестри Тараса Шевченка, а також про свою творчість.

В ній органічно поєдналися сум від болю і втрат сьогодення і радість від можливості жити і зустрічати кожен наступний ранок. Її поезія є «таким іntermezzo в часи війни, тому що ми можемо відволіктися від буденних обстрілів, напруги і поринути в світ образів елегійної поезії». Пані Юлія вимушена писати про війну, бо це вже невід’ємна частина всіх нас, аби не дати відчаю опанувати волю, не зважаючи ні на що, помічати всі фарби життя.

Керамічні прикраси, виготовлення яких вона нещодавно опанувала, також додали світлих і теплих вражень у цю зустріч.

***

«Вона любить писати про справжні почуття, емоції та кохання»

6 жовтня в Літературній вітальні бібліотеки всі присутні мали змогу познайомитись з молодою письменницею Аліною Росс.

Вона представила вже видані книжки, трішки привідкрила завісу про роман, який пише, а також розповіла про деякі деталі їх виникнення і написання. Адже цей шлях у пані Аліни є тернистим. Тож, відвідувачам було цікаво зазирнути не тільки в творчий процес авторки, а й прослідкувати цей непростий шлях від щойно написаної книжки до свого потенційного читача.

Пані Аліна вразила присутніх своїми менеджерськими здібностями і вірою у здійсненні найсміливіших планів на майбутнє. От, наприклад, до однієї з своїх книжок вона вже написала сценарій, а на Канському кінофестивалі обговорювала цю ідею з одним дуже відомим продюсером.

Вона не боїться мріяти і готує конкретне підґрунтя для того, щоб мрії ставали реальністю. Результат, роман «Два Річарди» потрапив в ТОП -100 на Amazon, її книжки можна побачити в книгарнях України, хоча самвидаву це дається набагато складніше.

Як зізнається письменниця, в першу чергу вона авторка, але поки що має бути й підприємницею, поєднуючи ці дві ролі.

Зустріч була наповнена позитивом, усмішками і багатьма питаннями.

***

«Ти щастя й сум в життя моє приніс»

22 вересня в Літературній вітальні бібліотеки відбулась презентація дебютної поетичної збірки нашої колеги з бібліотеки імені Івана Багряного Тетяни Олійникової "Римовано любов’ю у війні".

Вірші в цій книжці присвячені її чоловіку, який з початку повномасштабного вторгнення знаходився на передовій і нещодавно загинув. Найневдячніша справа – переказувати зміст віршів, кожен з присутніх відчув глибоку емоційну наповненість текстів по-своєму. Головне, про що йдеться в книжці – любов, вдячність і вміння відчувати радість життя кожного дня, який нам подарований захисниками.

Світло, яке присутнє на обкладинці, панувало і в залі під час презентації. Авторка наголошує, що попри непоправний біль втрати, намагається не впадати в депресію і конкретними волонтерськими справами продовжувати допомагати тим, хто на нулі, і виховними заходами для малечі плекати в них почуття патріотизму.

***

Храми Чернігівщини

Краєзнавча лекція з Олександром Михайликом

15 вересня в бібліотеці на прохання користувачів відбулась лекція Олександра Михайлика, присвячена старовинним храмам Чернігівщини.

Присутні здійснили віртуальну мандрівку від найвіддаленіших і маловідомих куточків Чернігівщини до всесвітньо відомих - Ніжина, Козельця і Чернігова. Слухачі дізнались багато нового і цікавого як про історію сакральних споруд України, так і про особливості козацького бароко, в стилі якого багато з них збудовано. Чернігівщина – край надзвичайно багатий та розмаїтний. Саме тут вціліло 6 із 16 збережених в Україні храмів часів України-Руси. А в селах і досі стоїть чимало шедеврів дерев'яного народного зодчества.

Ті, хто бував в згадуваних містах і селищах пригадали свої враження, а у інших виникло бажання їх відвідати. Гідна поваги і вдячності робота дослідника, яка вимагає неабияких організаційних, фізичних і наукових зусиль. Розмова супроводжувалася власними та історичними фотографіями з різних джерел. Присутні поділились своїми враженнями від почутого і побаченого під час власних подорожей.

Любити і пізнавати своє, вміти помічати красу рідної країни, знати її історію – такою була мета проведення цього заходу.

***

«Поезія, яка не підпадає під вимір часу»

Сьогодні, 25 серпня, в Літературній вітальні бібліотеки панував дух вишуканої інтимної лірики; болючий, тремтливий, невимовно трагічний – дух війни; чекання, кохання і надії, переможною і вічно незнищенною була тема борщу. Поєднати всі ці і багато інших тем, стало можливим завдяки неймовірній, талановитій, і в силу обставин що склалися, багатогранній, Світлані Короненко.

Слухачів зачарували, полонили, вразили її вірші: кохання, війна, та навіть – коти. Пані Світлана тримає на своїх тендітних плечах ще й видавничу справу, бо гідно продовжує справу свого геніального, на жаль, вже покійного чоловіка, Михайла Слабошпицького, засновника і директора видавництва «Ярославів Вал». Бібліотека відчуває всю відповідальність носити почесне звання такої непересічної особистості.

На даний час в видавництві вже майже готова книжка на 800 сторінок про автентичні рецепти українського борщу. Сакральна страва нашого народу спонукала до жвавого обговорення серед наших слухачів.

Пані Світлана вражає своєю непідробною щирістю і простотою. Не даремно всі присутні були від зустрічі у захваті. Бібліотека сподівається на подальшу плідну співпрацю і цікаві зустрічі.

***

«Історія Чоколівки» - краєзнавча лекція

Пекельна спека не стала на заваді цікавій мандрівці у просторі і часі минулим і сучасним Чоколівки.

Олександр Михайлик – краєзнавець і провідний бібліотекар бібліотеки імені Григорія Сковороди цікаво і професійно розповів усім присутнім слухачам про такий рідний район - Чоколівка. Повірте, ця місцевість має цікаву історію появи, забудови і розвитку – перші згадки про поселення, роль Миколи Чоколова у розбудові цієї місцевості, перші назви вулиць, поява транспорту і архітектурна особливість.

Всі присутні відкривали для себе багато нового про місця, які знайомі їм з дитинства, рідні і дорогі, оповиті найтеплішими спогадами. Ретельно підібрані історичні факти, велика кількість інформації, професійна майстерність викладу спонукало відвідувачів до жвавого обговорення і приємних спогадів.

Ця віртуальна подорож була зігріта не тільки липневим сонечком, а й любов’ю до своєї Малої Батьківщини.

***

«Я створюю та реалізую суспільно корисні проекти» - Ярослав Карпець

Письменник, журналіст, літературний критик, театральний режисер, громадський діяч, видавець… це все про гостя, який невтомно шукає свій шлях.

В День Києва Літературна вітальня зустрічала корінного киянина, багатогранну особистість, людину, яка за своє свідоме життя засвоїла більше 60 професій. Він дуже любить книжки: читати, гортати, нюхати свіжий папір, видавати літературу людям для читання. І саме тому Ярослав Карпець є автором і реалізатором багатьох корисних для суспільства проектів.

А щоб популяризувати книги українських авторів заснував видавництво YAR. 20% із тиражу кожної книжки йде на благодійність. Видавництво не обмежується якимись жанрами, основний критерій відбору – талановитий текст, щоб він був цікавим для широкого загалу.

Громадська, волонтерська і видавнича діяльність вимагають багато часу, тому на власну творчість його залишається мало. Результат, це видана одна власна повість «Self-Har. Самопошкодження», яка піднімає болючу для суспільства тему – проблему підлітків, схильних до самопошкодження. «Self-Harm» змушує задуматись всіх тих, хто вважав, що не має подібних проблем. А також в його творчому доробку є літературна критика «Гірка аброзія» й поетична збірка «Самотній клен».

Зустріч вийшла живою, цікавою, вона носила позитивний життєствердний характер.

«Писати, це моє покликання» - Марина Маркс

Сьогодні, 19 травня, в Літературній вітальні відбулась презентація першої виданої книжки Марини Маркс «Ті, що (не) чекають з війни). Раніше вона публікувалась у різноманітних збірниках і у фейсбуці. До того ж Марина є лауреатом конкурсу «Коронація слова». Результат - сценарій повнометражного фільму "Терен" вже чекає своєї черги на розгляд.

Пані Марина має дві освіти – філологічну і психологічну. Зараз вона працює з військовими та їхніми родинами, допомагаючи їм здолати посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

За словами авторки, писати вона почала ще в дитинстві, це були вірші. А філологічна освіта вже посприяла написанню прозових творів. Тому в її творчому доробку є різножанрові оповідання – пригоди, фантастика, містика, романтика…

У книжці, яка була представлена нашим читачам, події відбуваються на початку вторгнення росії в 2014 році. Вона пише на військову тематику, бо їй це болить, а коли слова створюють речення і це все переростає а роман, то біль і тривога відступають.

Під час зустрічі також обговорювалась важливість не тільки медикаментозної, а й психологічної терапії постраждалим від війни. М’які інтонації, приємний голос і приваблива зовнішність – присутніх огорнула заспокійлива, проте, стимулююча атмосфера. Спрацював професійний досвід авторки, а також щирість і відкритість, які спонукають до ознайомлення з книжкою.

«Дивись в своє серце»

7 квітня Літературна вітальня бібліотеки зустрічала поетку з Миколаєва – Олену Жажкову.

Пані Олена познайомила всіх присутніх з віршами, які написані вже після повномасштабного вторгнення. Вони ще ніде не друкувалися, окрім соціальних мереж. Всі вірші наповнені глибоким змістом, вражають своєю актуальністю і емоційністю. Це той випадок, про який кажуть – проймають до самого серця і викликають мурашки на шкірі. Показовим є той факт, що, за словами авторки, все свідоме життя вона була російськомовною, але свідомо перейшла на українську, тож усі присутні могли переконатись в тому, наскільки вдалим і доречним у її поезії є кожне слово. У віршах ідеться про війну, біль, скорботу за загиблими і лють через руйнування, але немає розпачу, є готовність до захисту і віра в перемогу.

Також авторка презентувала свої художні роботи, виконані на камінні різної форми і фактури.

На творчу зустріч завітали колеги по перу Андрій Чупахін і Оксана Гудзь. Тож читачі мали змогу також прослухати і їхні вірші.

У наш сповнений надзвичайної напруги час поетичне слово є надважливим засобом підтримки психічних і фізичних сил. Стала зрозумілою назва зустрічі - коли слова набули візуального втілення, а серце отримало очі.

«Ніжна і чутлива мелодія поезії, яка окриляє»

В Літературній вітальні бібліотеки відбулась зустріч з Наталією Чісліною.

Як вказано в афіші, її поезія дійсно окриляє, надихає, наповнює оптимізмом. За словами присутньої на зустрічі читачки, авторка вражає емпатією, тонким відчуттям граней між сумом, оптимізмом і надією. Пані Наталія тримала увагу аудиторії впродовж усієї зустрічі. Розповіді про власне цікаве життя ілюструвалися поетичними рядками її віршів. Поезія заворожувала, вражала своєю образністю і правдивістю. Вразила здатність на практиці втілювати власні мрії і кардинально міняти заради цього професію, місце проживання, готовність опановувати нові знання і навички.

Максимальна відвертість і делікатність її інтимної лірики заворожує і робить близькою для сприйняття слухачів будь-якого віку і статі. Пані Наталя залучала до співпраці багато слухачів, пропонуючи прочитати якийсь обраний вірш. Варто зазначити, що ці поетичні творчі зустрічі мають на меті збір коштів від проданих збірок поезії авторки. Вона також часто виступає перед військовими, що надихає їх і підтримує бойовий дух.

Вперше в бібліотеці відбувся майстер клас з малювання кавою. Учасникам був вкрай цікавим сам процес, але ще цікавішими були коментарі пані Наталії про психологічний і фізичний стан авторів малюнків.

Подібні зустрічі вкрай потрібні. Такі люди здатні попри всі численні втрати, підтримувати в собі і надихати інших не впадати у відчай і зберігати життєві сили.

Коротко про авторку:

Наталія Чісліна — поетка, режисерка, освітянка з Житомирщини.

Закінчила у 2003 році Житомирський державний університет імені Івана Франка (філологічний факультет). Згодом ( у 2008 році) здобула другу вищу освіту у Київському інституті економіки і менеджменту за спеціальністю: «Маркетинг і управління рекламною діяльністю». А вже в 2023 році закінчила з відзнакою «Житомирський фаховий коледж культури та мистецтв імені Івана Огієнка», здобувши спеціальність «Менеджер соціокультурної діяльності. Режисер театралізовано-масових видовищ».

Працювала в сфері освіти, культури, місцевому самоврядуванні. Активна громадська діячка, волонтерка, учасниця Євромайдану.

Про творчість:

Пише з 8 років. Наразі вже вийшли друком три збірки поезій: " Намалюю сонце для тебе" (2014), "Віршами я сміюсь і плачу" (2016) та " Кава без цукру" (2021). Вже готується до друку четверта збірка.

У творчості переважає інтимна та філософська лірика.

Вона активна і спортивна - чемпіонка України з 12-годинного бігу (2019), бронзова призерка (обласні змагання) з пауерліфтингу (взяття штанги на груди з позиції присіду) (2019).

«Про мову. Творчість і саморозвиток»

Ось про це була розмова в Літературній вітальні бібліотеки. 3 березня відбулась зустріч з молодим, але вже відомим письменником Олександром Бабінським. Треба зазначити, що змалечку він вже знав, що буде письменником і носитиме бороду.

Письменником він став, а от шлях до публікацій був непростим. Його перші твори належали до так званої альтернативної прози, описували мешканців соціального дна та пошуків шляхів виходу з нього. Роман «Песиголовець» приніс справжнє визнання і успіх у критиків і читачів. Олександр є прихильником творів Стівена Кінга і атмосфера романів американського автора наповнила українські місця: Івано–Фраківщину, Чернівці. Успіх окрилив автора і переконав в правильності обраного шляху – детальній розробці психологічних портретів персонажів. Критики включили його твори в трійку найкращих вітчизняних письменників в жанрі горору та містики.

Постійне звертання в творах до психології посприяло вивченню її на професійному рівні. 5 років перерви в літературній діяльності, пошуку нових тем і напрямків в творчості призвели до появи інших акцентів і завдань.

Олександр відмовився від псевдоніму (перші романи видавав під псевдонімом Завара) і публікується під власним прізвищем. Герої його крайніх романів намагаються вирішувати морально-етичні питання, які будуть впливати та їх подальшу долю.

Складні філософські і психологічні питання Олександр доносить до аудиторії доступною, яскравою, емоційною мовою. Блискуча ерудиція, позитивний настрій, бажання максимально точно донести свої думки до слухачів зробили цю двогодинну зустріч легкою і цікавою.

Від імені наших користувачів ми дякуємо пану Олександру за пізнавальну, корисну і приємну зустріч. Сподіваємось на подальшу співпрацю.

«Я люблю плутати читача»

Каже про творчість письменниця Ксенія Циганчук. Вона є авторкою трилерів і горорів, що поєднують гострий сюжет та слов’янську міфологію, а також поліцейських детективів, які написані на реальних подіях.

Чому такі жанри? Все дуже просто – з дитинства полюбляла читати детективи (особливо романи Агати Крісті), а згодом написала власний. За освітою вчитель, але Ксенія обрала письменницьку діяльність. Як кажуть: «захоплення детективами в дитинстві не могли не залишити свій відбиток і тому написання книг, це те, що наповнює її змістом». Як результат - за найкращий гостросюжетний роман «Коли приходить темрява» (2016року) отримала лауреатство на конкурсі «Коронація слова», нагороджена спеціальною премією Андрія Кокотюхи «Золотий пістоль».

11 лютого Ксенія Циганчук презентувала нову книжку із серії «Поліцейський детектив» - «Неспростовні докази». Вона є завершальною в цій серії. А також роман «Хто тебе вбив?». Під час зустрічі тендітна пані дивувала поціновувачів її творчості зовсім не жіночими, на перший погляд, оповідями про написання детективних романів і їх зміст. Всі вони не мають шансів набриднути, а ще тримають увагу читача в напрузі до останньої сторінки.

Погодьтеся, це надзвичайно приємно і відповідально, коли для зустрічі з читачами письменниця знаходить сили і час приїхати з Рівного.

Як завжди, наші читачі гідні найбільшої поваги, коли, не зважаючи на всі нестабільні і несприятливі обставини, за будь – якої погоди приходять на зустріч з авторами книжок. Не має значення, чи це вже широко відомі визнані письменники, чи початківці. Якщо враховувати кількість питань, які були після зустрічі, вона виявилася цікавою, пізнавальною і корисною.

Про історію України через «жіночий» вплив

Перша в цьому році творча зустріч в Літературній вітальні бібліотеки відбулася з відомою авторкою історичних романів про жінок, які мали надзвичайну силу волі - Ганною Гороженко.

Ганна Гороженко - українська журналістка—міжнародниця, письменниця, телеведуча, кураторка проєкту з дослідження Українського бароко «Історія зі смаком».

Тема, яку вона висвітлює в своїх книжках вкрай цікава і, на жаль, мало відома широкому загалу. Пані Ганна досліджує роль шляхетних українських жінок і їх вплив не тільки на історію нашої, а й світової історії. Нашим читачам було цікаво дізнатися про вирішальну роль жінки у виникнення антиросійського союзу Івана Мазепи та Карла ХII. Про надзвичайні долі дружин братів Виговських, інших шляхетних, заможних і впливових українок написано в захоплюючий, інтригуючій, динамічній манері.

Історія нашої країни наповнена цікавими фактами і особистостями, які гідні найкращих і найпопулярніших романів, на кшталт О. Дюма. От саме вивченням та доступним і всебічним донесенням до широкого загалу нашої захоплюючої, прекрасної і трагічної історії займається Ганна Гороженко.

«Життя в чернетку не напишеш»

Вона живе життя – щиро, відкрито, оптимістично, і ділиться своїми позитивними думками з усіма бажаючими в своїх віршах. Вони воістину дивовижні. Їх легко сприймати, приємно чути, вони напрочуд музикальні. А її колядки цілком заслужено можна назвати народними, недарма вони ввійшли до репертуару багатьох музичних колективів.

В неділю, в день наповнений повітряними тривогами, в літературній вітальні бібліотеки все ж відбулася зустріч з чудовою поетесою – Надією Семена. Вона родом з Чернігівщини, але багато років живе і працює в Києві. Тому її поезія в собі поєднує бурхливе життя столиці і тишу невеличкої Корюківщини. І в цьому пересвідчилися всі присутні.

У її творчому доробку є збірки поезій для дорослих і дітей, також збірка віршів на тематику українських обрядів до Різдвяних свят, а ще є книга-розмальовка – читаємо дотепні дитячі віршики і розмальовуємо гарні ілюстрації художниці Олесі Науменко.

Надія Семена у співпраці з композиторами створила багато пісень. Вона має відзнаки міжнародних літературних конкурсів, Гран-прі за кращу пісню, «Коронації слова» 2018 та 2020р. Здавалось би, така окрилена і натхненна, пані Надія руйнує всі стереотипи, бо на життя заробляє роботою бухгалтера. В її житті мирно співіснують гармонії точних цифр і неймовірно образних і глибоких метафор. Наші слухачі отримали потужний заряд добра, а вітальня наповнилась сонячним теплом , яке випромінює творчість пані Надії і вона сама. Її дитячі вірші і балади для дорослих лунають однаково гарно.

«Жінка про Жінку»

Сьогодні, 12 листопада, в нашій бібліотеці імені, нарешті дочекалися, імені Михайла Слабошпицького відбулась зустріч з головною редакторкою журналу «Жінка» пані Тамарою Маркеловою.

Журнал має свою давню і цікаву історію. Про неї, як і про історію розвитку української жіночої періодики взагалі, розповідала пані Тамара.

Важливість друкованого україномовного журналу довела кількість підписників, яка, незважаючи на цей скрутний час, постійно збільшується. Невтомна робота працівників журналу і її редакторки по висвітленню найактуальніших подій в країні і справжніх активних і дієвих українок, які конкретною справою заслуговують право називатись героїнями і бути надрукованими на сторінках журналу, роблять його цікавим, змістовним і по-справжньому патріотичним.

Для наших читачів було дуже цікаво зазирнути у «видавничу кухню», про яку нам розповіла пані Тамара та про оновлений журнал, який був відроджений у найскрутніший час в 2022 році. Цілком логічно, що одразу після зустрічі багато хто з наших читачок захотів відразу оформити підписку на цей журнал.

Читайте оновлений журнал «Жінка», воно того варте.

«В тяжкі хвилини я печуся жалем»…

Скорботна печаль і просвітлена пам’ять, нездоланний сум за минулим і пекучий біль сьогодення – ці відчуття ввібрала в себе зустріч з Наталею Дзюбенко-Мейс, яка відбулася в бібліотеці ім.О.Новікова-Прибоя 15 жовтня.

Пані Наталія є Людиною, яка володіє ґрунтовними знаннями вітчизняної і зарубіжної історії. Вона була причетна разом зі своїм чоловіком Джеймсом Мейсом до поширення правди про Голодомор у світі та в нашій країні, збирала і редагувала свідчення тих, хто пережили голодомор, сприяла публікаціям на цю тему. Надихала, підтримувала, працювала разом з Джеймсом Мейсом над тим, щоб світ знав, не забував і робив висновки з цього жахіття історії. Завдяки їх ідеї в вікнах українців запалюється свічка пам’яті про Голодомор. Світ не дослухався, боявся прогнівити імперію зла, позбутися дешевої газової колонки і ситого спокою. Пані Наталія розповідала, що її чоловік як справжній історик передбачав цю війну і всіма доступними способами намагався її не допустити. За помилки минулих поколінь платить страшну криваву ціну сучасна молодь.

Про сучасну війну та втрати, які ми несемо йшлося у віршах пані Наталі. Важко було втриматись від сліз, а багато хто і не втримувався під час їх читання авторкою. Пані Наталія також розповіла про свою літературну працю: робота над поемою «Сковорода» та романом про Андрія Первозванного, а також про поетичні збірки, які авторка подарувала в бібліотечний фонд.

Ця зустріч залишиться щемким відлунням в душі у кожного присутнього.

Коли зустрічаються друзі.

Це завжди свято, особливо коли всі об’єднані спільною любов’ю до читання. Пані Тетяна Белімова наша давня і вірна подруга.

Ми проводили з нею безліч зустрічей з читачами різного віку, залежно від тематики її багатогранної творчості. Перед великою війною письменниця презентувала нам свою книжку «Винуваті люди», де мова йшла про мешканців Києва і Київщини напередодні першої світової війни. Потім відбулась гостра фаза російської агресії з бомбардуваннями, злочинами проти людяності на окупованих територіях, кривавими боями за визволення наших земель, евакуацією мільйонів жінок і дітей до інших країн. Не минула ця доля і пані Тетяну з дітьми. Рік вони прожили в Австрії, на собі відчули всі переваги й недоліки життя біженців. Вона не тільки співпрацювала з декількома університетами Австрії, підтримувала своїх дітей школярів, виграла грант на написання поєкту «Біженка» про наших жінок в евакуації, а ще й писала продовження книжки на прохання видавництва і читачів.

Сьогодні дійсно відбулась довгоочікувана зустріч і з письменницею і з її героями, які встигли полюбитися нашим читачам.

Де кожне слово сповнене любов’ю.

Саме любов і повагу до своїх героїв відчуває читач у книгах цієї авторки. Незалежно від того, чи мова про конкретних людей, чи про персонажів, які виникли в уяві письменниці, всі книги Ірини Власенко випромінюють тепло і співпереживання, долучаючи читачів до кола тих особистостей, про яких йдеться в книжці. Це не перша зустріч в нашій бібліотеці з пані Іриною.

Ми вдячні їй за презентацію серії біографічних романів про видатних літераторів України. Письменниця поділилася з присутніми деталями написання цих творів.

Для неї основним критерієм є внутрішнє сприйняття особистості, про яку йдеться, розуміння і мотивація її вчинків. Письменниця повинна бути на одній хвилі з героєм. Ця гармонія відчувається в кожному творі, про кого б в ньому не йшлося. Напевне тому книги Ірини Власенко завжди користуються попитом у наших читачів і навіть для цієї зустрічі ми не змогли їх зібрати, бо всі були на руках. Чарівна посмішка, простота і доступність в спілкуванні, відкритість – це відразу викликає в читачів довіру і бажання прочитати кожен наступний твір письменниці.

Зустріч з авторкою сучасної української магії.

26 травня в бібліотеці відбулася зустріч з Дарою Корній. Вона була наповнена магією особистості письменниці і її творчості. Адже книжки львівської письменниці пронизані перш за все українським духом. Дара Корній цікавиться, досліджує та активно популяризує українську міфологію. Результатами цієї праці є неймовірно красиве якісне і змістовне 3-х томне видання «Чарівні історії українського міфу».

Що можна сказати про Дару Корній? Її знають всі. Її книжки користуються шаленим попитом серед читачів різного віку. Адже в основі кожного сюжету лежать реальні людські долі і події. Її запрошують бібліотеки Києва на зустрічі з поціновувачами сучасної якісної української літератури. Її книжки швидко розкуповують. Видавництва друкують нові наклади, а їх знову розкуповують.

Трішки про книжки:

Книга «Гонихмарник» написана як відповідь на захоплення її доньки Дарини вампірськими сагами Майєр. На «Коронації слова-2010» роман удостоївся третьої премії і пропозицію друкуватися у видавництві КСД. Наступні твори також пов’язані з міфологією: «Зворотній бік темряви», «Зворотній бік світла», «Зворотній бік сутіні». Всі вони базуються на праслов’янській міфології, знання якої письменниця поглиблює повсякчас.

Дара Корній розповіла нашим читачам про своє спілкування з психологами, парапсихологами, священниками – всіма, хто має конкретну справу з такою тонкою матерією, як людська душа. Ця тема розкривається в романах «Троян-зілля», «Місяцівна».

Вона також дуже переймається залученням дітей до всього українського. І не дивно, що якісні і цікаві твори включені у шкільну програму. Наприклад, «Гонихмарник» і «Чарівні істоти».

Пані Дара розповіла нам і про інші свої твори і не менш цікаву історію їх створення. Наша зала заледве вміщала всіх охочих її послухати.

Чарівну львів’янку люблять і знають у Києві. Як казала Катерина Миколаївна, якій ми зобов’язані цією зустріччю, по дорозі до бібліотеки з пані Дарою віталось багато перехожих. Ми бажаємо улюбленій авторці невтомної роботящої музи і міцного фізичного і морального здоров’я для написання її далеко не простих романів.

Антидепресант стійкості

21травня 2023 в нашій бібліотеці відбулась зустріч з дуже цікавою, безмежно жіночною, красивою авторкою, Людмилою Волок. Наші читачі дізнались про цікаві факти її біографії – журналістки, редакторки глянцевих журналів, а згодом, директорки з комунікацій чайної компанії «Мономах».

Затиснувши серце в кулак

До оніміння долонь,

Пробують смерть на смак

Ті, що йдуть у вогонь

Це поетичне відображення суворого сьогодення вимагає, по словам авторки, позитивного, навіть гумористичного наповнення в художніх творах. Тому всі її «жіночі романи» мають щасливе закінчення і сповнені вірою у перемогу добра.

Їх покликання – додати сили втомленим, допомогти зневіреним і не розгубитися - впевненим. Присутні потрапили під вплив світлої, доброзичливої енергетики пані Людмили. Тому не дивно, що виникло бажання їх негайно прочитати.

Жорстокі реалії війни вимагають стійкості і сили духу і на передовій і у відносному тилу, саме такі книжки додають читачам оптимізму. «Не сумуй», - закликає авторка у своєму новому романі. Бо саме радість додає нам віри.

Садівник, бджоляр, казкар, талановитий письменник.

Одного квітневого дня, а саме 6 квітня, наша літературна вітальня приймала гостя з Рівненщини. На зустріч з поціновувачами сучасної української літератури завітав Василь Тибель.

Василь Тибель - письменник, публіцист, багаторазовий дипломант (2015, 2016, 2020рр.), та лауреат міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» 2018 року.

Він пише казки, детективну фантастику, містику, дитячі пригоди. На основі роману-казки «Медова казка» надруковано навчальний зошит для 2-го класу НУШ «Я досліджую світ». Роман «Бурштин» є найпершою спробою в українській літературі погляду на «бурштинову проблему» Полісся. А також видав серію книг спеціалізованої літератури – садівництво, городництво. В саду пана Василя є аж 250 найменувань дерев.

За словами автора, він не любить дотримуватись якихось певних тем, а пише про все, що його цікавить.

Василь Тибель самостійно опанував непростий письменницький фах, бо за освітою інженер-механік. Перші літературні спроби письменника належать ще до студентських років, але регулярно публікуватися Василь Тибель почав тільки після 2010 року. Шлях до визнання був не простим. Аж п’ять раз надсилав свій рукопис в Коронацію слова. І його помітили. Рівненщина має пишатися своїми талантами.

Казкарка з Черкас на Солом’янці

В бібліотеці відбулася казкова зустріч Анною Григорович - сучасною українською письменницею. Анна Григорович є авторкою фентезі для молодших підлітків, неодноразовою лауреаткою літературних премій. Анна з дитинства мріяла писати казки, але батьки обрали інший для неї шлях – технічна освіта. Любов до музики, спів, малювання і написання казок, це все авторка зберегла і втілила вже в дорослому віці.

Зустріч з Анною була емоційною, адже письменниця хотіла так багато розповісти про свій творчий шлях.
Зустріч була наповнена позитивом, адже Анна справжня казкарка, яка занурює читача в казковий світ фентезі. На прикладі своїх персонажів авторка надихає читачів у будь-яких обставинах віднаходити радість і надію.
Зустріч була мелодійною, адже виконання українських пісень заворожувало всіх присутніх.

Анна Григорович презентувала свою першу книжку із серії «Химерні мандри» - «Три дні з життя Єви». А всього вона планує написати 10 книг. Ідея написати таку книгу народилася саме в Києві в 2013 році, в стінах справжнього Шоколадного будинку, під час чудового концерту класичної музики в Білій залі. Щоб написати казку, якою будуть захоплюватися, авторка детально вивчала Київ, історичні факти відомих особистостей. А цікавий сюжет чарівної історії, це можливість ближче познайомитися з внутрішнім світом особливих дітей, їх вразливістю та геніальністю. В книжці додаються QR-коди з посиланням на сайт видавництва «АССА», де у спеціальному додатку можна прослуховувати аудіо-записи музичних творів Фредеріка Шопена і Ференца Ліста у виконанні Андрія Луньова — відомого піаніста, лауреата Міжнародних конкурсів, викладача Київської середньої спеціалізованої музичної школи ім. М. Лисенка. Цю книжку варто прочитати.

Сувора реальність крізь призму любові.

12 березня читачі нашої бібліотеки мали змогу ознайомитись з творчістю Олександра Козинця. Без перебільшення можна сказати, він вразив своєю відкритістю, щирістю, глибинною мудрістю і любов’ю що наповнюють його твори.

В поезії і прозі автора, незалежно від тематики, превалює позитивний мотив, бажання почути і зрозуміти літературних героїв, підтримати віру читачів у перемогу добра, світлих сил над темними.

Пан Олександр – багатогранна особистість: він закінчив музичну школу по класу скрипки, співає в хорі. Можна порадіти за його студентів, яким він викладає логопедію в пед. університеті ім. М.Драгоманова, пише наукові роботи, допомагає діткам з проблемами мови індивідуально. Терапією словом можна назвати і нашу сьогоднішню зустріч. Вона вкотре переконала – у нас велике майбутнє з такою розумною, талановитою і патріотичною молоддю.

Про користь «співпраці» з INTERNET

Сучасні реалії продукують нові форми сприйняття і підходів. Натрапила пані Катерина в безмежній світовій павутині на цікаву публікацію, розшукала авторку і запросила до нас в бібліотеку.

Це творчий дебют Юлії Гапеки і її перша презентація. Нас невимовно тішить, що своїми скромними зусиллями ми допомагаємо молодим авторам робити перші кроки в письменництві.

Зустріч відвідали переважно люди старшого віку і їм було приємно чути теплі, сповнені вдячної любові, слова про бабусю Юлії, авторки книги «Біжу, аби бігти».

З того уривку, який ми почули, стало зрозуміло, що попри важкі випробування, які випали на долю героїні, книга написана легкою, доступною мовою і сповнена позитиву. Як, власне, і сама авторка – розумна відкрита і усміхнена. Зустріч залишила по собі приємні враження: така молодь надихає і не дає втрачати надію.

Поетичне слово надії і підтримки

від Лесі Пронь

Здається, сама природа сприяла цій зустрічі в нашій бібліотеці. За добрим словом, за позитивними емоціями, за справжніми, щирими відчуттями в ці буремні дні, скучили наші читачі. Це було помітно по заповненому читальному залу, по уважним, зосередженим, або усміхненим їх обличчям.

Ми дуже вдячні пані Лесі за її непересічний поетичний і артистичний дар. За освітою вона – актриса, і це відчувається в манері вдягатись – вишукано і просто, читати вірші, доносячи кожне слово емоційно і яскраво. Вона бентежить несподіваністю і влучністю метафор, сповненим любові ставленням до життя і читачів. Пані Леся презентувала свою нову книжку віршів для дорослих, а також ознайомила присутніх зі своїми книжечками для дітей.

Авторка, попри всі життєві негаразди, випромінює теплу сонячну енергію, якою беззастережно ділиться з оточуючими. Вся її творчість пронизана життєвою мудрістю, надією на краще і твердою вірою в нашу перемогу. Це відчувають і видавці, тому всі її книжки яскраві, світлі і життєствердні. За відгуками наших читачів, такі зустрічі вкрай потрібні: вони надихають, зцілюють, підтримують. Ми висловлюємо надію на подальшу спільну співпрацю.

Історичний екскурс центральною Україною з Тетяною Белімовою

Екватор останнього літнього місяця ми провели разом з Тетяною Белімовою. Саме в цей день відбулася презентація її нового історичного роману «Винуваті люди». До речі, навіть спека понад 30 градусів, не завадила зібратися поціновувачам сучасної української книжки в літературній вітальні бібліотеки. Адже така подія, як зустріч з Тетяною Белімовою варта того, щоб залишити всі свої справи і насолодитися спілкуванням з улюбленою письменницею.

Розповідь про написання роману, згадки про інші книжки письменниці, про літературні вподобання, про родину і роботу (аж два офіційних місць роботи) і багато інших тем було обговорено під час зустрічі. Тетяна Белімова – філолог, і її мова зачаровує. Хотілося слухати і слухати. Слухати про процес написання роману, як виникла ідея написати книжку саме про центральну Україну на початку ХХ століття, як обиралася назва твору, яка була проведена робота із джерелами і таке інше.

Вона так багато хотіла розповісти про довгоочікуваний роман, але зупиняла себе, адже потім вже буде і не дуже цікаво читати. На останок пані Тетяна розповіла про прочитані нею книги, і що саме радить прочитати нашим читачам. Ми всі побажали Тетяні Белімовій творити і радувати нас, читачів, все новими і цікавими романами. Більше презентацій і вдячних читачів.

Опис книги

Хтось міг би позаздрити Марусі, яка стала дружиною поміщика Ясенського. Житиме тепер у розкоші! Хай і з нелюбом. Час мине, і не згадає про того свого Василя. Однак життя повернеться інакше. Маруся лишиться вдовою, а Василь стане цирковим артистом. Він зійдеться з жінкою, якої ніколи не покохає, але й не покине. А Маруся чекатиме на Василя все життя. Їх осудять люди, власна совість винесе їм вирок. Зустріч із Василевою дружиною буде останньою краплею для Марусі. Вона втече, присягнувши, що тепер уже назавжди. Але правда, що наздожене її, змусить повернутися. Та чи востаннє?..

Незнищенне відчуття Батьківщини.

Напередодні головного свята нашої країни – тридцятиріччя її незалежності, в бібліотеці відбулась зустріч з унікальною родиною Бевз. Україна виборювала свою незалежність у виснажливій, кривавій, майже безнадійній, боротьбі. Саме завдяки таким родинам з «геном Батьківщини» з народження і стала можливою поява - Держава Україна. Всіх присутніх вразила природна щирість і глибока, органічна любов до рідної землі талановитих вінничанок – юної Олександри Бурбело і її бабусі - Тамари Корсунської - Бевз. «Отож, Читачу, виростаєш ти в державі незалежній і великій. До цього, як до світлої мети, і прагнули ж герої сонцеликі». Ці рядочки із вірша Олександри Бурбело яскраво ілюструють ті головні життєві принципи, які панують у всіх поколіннях родини.

Олександра – приклад «дитини індіго» (як тепер прийнято називати таких унікальних дітей) мала неабиякі здібності до математики, музики, біології, але з раннього дитинства мріяла стати письменницею. Зовсім маленькою вона навчилась писати і читати. ЇЇ охоче друкували в дитячих журналах, про її творчість схвально відгукувались І.Драч та В.Нестайко. Вірші Олександри включені до обов’язкової шкільної програми з української літератури. Вони надзвичайно мелодійні, тому спонукали багатьох композиторів на створення пісень.

Тяжка хвороба, яка виснажувала змалечку, не затьмарила сонячного, захоплюючого світосприйняття дитини. В її віршах щасливо поєдналися дитяча безпосередність і глибина, яка притаманна людині з життєвим досвідом. Олександра є єдиним членом НСПУ, яка була прийнята туди в п’ятнадцять років (посмертно). Безумовно, розкритись юному таланту було б неможливо без всебічної підтримки родини. Окрім щоденного медичного піклування, Олександра відчувала розуміння і підтримку її творчих здібностей. Кандидат філологічних наук, викладачка вищих навчальних закладів Вінниці, авторка поетичних творів, Тамара Корсунська, присвятила весь свій час і сили на підтримку і виховання онуки. Творчість бабусі пронизана глибоким патріотизмом і тривогою за долю України. Тяжка хвороба обірвала її творчі і життєві плани. Тому так природньо, без зайвого пафосу, сприймаються її поетичні рядки: «Україно, ти мені за родом щонайближча лагідна рідня». Цей дух завжди панував і панує в родині. В лиху годину для Вітчизни, після тяжких втрат, обидві доньки Вікторія і Світлана Бевз та їх родини не впали в розпач, а віддають всі свої здібності та сили на захист України, її гідності та цілісності.

Всіх присутніх не залишила байдужими прониклива, надзвичайно емоційна розповідь Володимира Яковича Бевза про своїх найдорожчих і найрідніших - онуку і дружину. Під час зустрічі присутніх переповнювали відчуття суму і захвату; сльози і оплески. Жоден не залишився байдужим.

Книги в подарунок

«Українцям не варто шукати чужих скарбів»

15 березня 2020року відбулася творча зустріч з письменницею-киянкою – Іриною Власенко. В березневу неділю пані Ірина презентувала свої твори: «Синдром зародка», «Чужі гріхи» і «Учителька німецької». Ірина Власенко – щира оповідачка. Вона, з трепетом розповідає про написання своїх книг, адже написані вони з метою, донести всім українцям, що життя всіх людей особливе, що воно не марне і має не лише особистий, але й загальнолюдський сенс. А головне, що її твори, написані з історичною складовою.

Роксолана Сьома про новий роман і життєві цінності.

Одного осіннього, сонячного, теплого, недільного дня ми запросили до літературної вітальні молоду авторку – Роксолану Сьому. Ми завжди раді знайомству з молодими письменниками, адже коли читаєш той чи інший роман, хочеться довідатися і про історію його написання. Під час презентації Роксолана коротко познайомила присутніх зі всіма своїми творами, а їх у неї вже три. Перший – «Вакації в Танґермюнде» з її слів, це невпевнені кроки в літературу, але це історія, про яку мають читати всі. Це розповідь про наших остарбайтерів. Третій роман «Світи суміжні» - це вже впевнена хода книги до читачів. Авторка весь час тримала інтригу, адже нам буде нецікаво читати, коли вона все розповість про зміст написаного. А от передісторію написання було цікаво слухати, адже авторка майстерно, як намистинки, вплітає в сюжетну лінію долі головних і другорядних героїв. Зразу видно, що в кожного, вона вкладає часточку себе і дуже спостережлива до оточуючих.

Про другий роман «Голова» розповідала більше, адже в нас ця книга вже є і читачі вже з нею знайомі. Але хотілося дізнатися, чому така ніжна жінка, обрала саме цей жанр своїх творів – трилер. Да, і ще початок приголомшливий – головна героїня знаходить в своєму холодильнику голову чоловіка. Головним задумом пані Роксолани у написанні творів, це коли читач прочитавши до останнього слова, щоб задумався, чому так сталося?, і визнав: «Ми повинні дбати про гігієну своєї душі».

А ще на наше прохання, Роксолана завітала до нас не лише з книгами, а й з чарівними прикрасами. Адже вона ще й майстриня – робить таку красу, яку люблять всі жінки – намисто. В кожного шедевра є своє ім’я, це як діти – говорить гостя. Жінки були зачаровані елегантністю, чарівністю виробів. Ми лише можемо побажати творчого натхнення, як у написанні книг так і виготовленні неперевершених жіночих прикрас. Сподіваємося на подальші зустрічі. Адже пані Роксолана має ще романи в рукописах і їх варто видати, прочитати. Приємного читання.

Одна душа на двох

Сильний мороз недільного дня не зупинив друзів бібліотеки та поціновувачів сучасної української літератури зібратися на творчу зустріч з Юлією Кубай.

Молода письменниця – початківець, але вже лауреат Міжнародної літературної премії «Коронація слова» презентувала свою першу книгу «Душа». Гостя розповіла про себе, свою родину, як і чому родився задум про сюжет першої книги, як рішуче відправила заяву на конкурс, які емоції переповнювали її, коли стояла на сцені під час вручення нагороди . Відбулося жваве обговорення сюжету нової книги, різні думки і відгуки радували автора. Молода письменниця вважає що це є природно і тільки надихає на подальшу літературну творчість. Відповідаючи на запитання Юля поділилася своїми творчими планами спробувати свої сили в різних жанрах, наприклад, фентезі, твори для дітей. Зараз вона працює над новою книгою – детективом. Присутні подякували молодій письменниці за цікаву зустріч-бесіду, побажали їй здоров’я і творчого натхнення.

Оксамитка Блажевська – та, що змінює світ навколо себе

11 жовтня, коли на вулиці панувала тепла, сонячна осінь, в бібліотеці відбувся літературний урок-бесіда з учнями СШ №64. А запросили ми молоду, успішну, креативну – Оксамитку Блажевську. Поетці (бо розпочинала писати зі шкільних років поезію), письменниці (бо наразі пише малу прозу), організатору різних літературних зустрічей, книжковому блогеру було легко знайти спільну мову з школярами. Це було дуже емоційне обговорення прози, поезії. Адже серед присутніх були діти, котрі теж пишуть вірші і оповідання, а один учень навіть пробує писати роман, що є дуже складна річ. Але все ж дуже затягує ця робота в свої тенета.

Під час зустрічі Оксамитка зачитувала свої вірші. Вони у неї є різної тематики і на побажання присутніх вона вибрала декілька з інтимної лірики – це було красиво, а в прочитанні автора просто супер.

Шкода, відведений час швидко сплинув, але ми, бібліотекарі, продовжили розмову, зігріваючись чаєм. Авторка зачитала одну з оповідок, які публікує у фейсбуці. Ми були вражені тим, як в декілька абзаців було вкладено стільки, скільки не прочитаєш в романі. А на прощання побажали Оксамитці, творчого натхнення і впорядкувати збірку оповідок, адже не кожний наш читач має змогу прочитати в інтернеті.

Львів. Пані. Панянки.

Проводжали ми весну з найкращими панянками, а завітали вони до нас з Книжкового Арсеналу. Презентація – зустріч – знайомство і це все відбувалося у нашій літературній вітальні. Презентували чудову збірку «Львів. Пані. Панянки» - романтична проза на історичній основі, зустрічалися вже зі знайомими Тетяною Белімовою і Анею Хомою, а знайомилися з Нікою Нікалео, Оленою Чернінько, Наталею Лапіною, Світланою Горбань.

З короткої, але змістовної розповіді ми дізналися про сам задум написання збірки, де йдеться про відомих панянок родом зі Львова, які прославляли свою Батьківщину далеко за її межами. Про те, як авторки занурившись в життя головних героїнь, дізналися багато цікавого про час, коли вони жили, творили і кохали. Також, ми дізналися, як саме вони обирали про кого писати і вибір був вірним, бо героїні були близькі по духу, а пані Наталя, навіть перейняла образ героїні-кінозірки і цим самим ще більше нас заінтригувала. Пані Світлана написала про акторку і не дарма, бо виступ її був емоційним, як виступ справжньої акторки.

Нам також було цікаво дізнатися про творчі доробки кожної авторки окремо. І ми зрозуміли, як багато нових, цікавих і різноманітних романів нині є в книжкових крамницях. А ще вони розповіли про свій шлях до «Коронації слова». Він дуже тяжкий, бо вимагає «працювати, працювати і ще раз працювати». Трішки розповіли про «Львівський жіночий літературний клуб», а ініціаторкою його створення є Вероніка Хідченко, яка працює під псевдонімом Ніка Нікалео. Відповівши на всі наші запитання, авторки пообіцяли ще не раз до нас завітати зі своїми творами. А ми їм бажаємо вдумливих і вдячних читачів.