«Батурин – гетьманська столиця»

Батурин – найвидатніша пам’ятка Чернігівщини, колишня столиця гетьманської України. Це місто має багатовікову історію. Воно було засноване у 11 столітті на березі річки Сейм. 

Місто перебувало під владою правителів різних держав і це наклало свій відбиток на його культурну спадщину. У історії Батурина визначним стало XVII століття, коли воно набуло статусу гетьманської столиці України. Гетьманом тоді був Іван Мазепа, відомий своєю підтримкою культури та освіти. Завдяки йому у Батурині були засновані школи та активно розвивалась церковна архітектура. На жаль,  на початку ХVIII століття російські війська майже повністю зруйнували місто. Більшість культурних та історичних цінностей було втрачено назавжди. Незважаючи на цю трагедію, деякі історичні пам’ятки збереглися до наших днів. Вони є свідченням славного минулого міста та культурного розмаїття України.

Переконливо про це свідчать:

Батуринська фортеця – вражаюча архітектурна споруда, яка є захисним муром міста і є символом його могутності. Місцеві мешканці переказують безліч історичних легенд, пов’язаних з цією спорудою і  подіями, які навколо неї відбувались

Воскресенська  церква

Замкова церква Воскресіння Господнього досі діюча. Архітектурний декор та культове опорядження храму виконані в традиціях українського бароко. В підземному приміщенні поховані захисники Батурина, що загинули у 1708 році.

Пам’ятник жертвам Батуринської трагедії

Трагічні події, які пережив Батурин, пов’язані з участю Івана Мазепи в козацько-швецькому союзі проти російської імперії. Батурин був захоплений московським військом. Місто було зруйновано, а більшість мешканців знищено. Пам’ятник було встановлено для вшанування тих, хто пожертвував своїм життям за волю Батьківщини.

 

Палац Розумовського – приклад барокового стилю, який зберігся до наших днів з мінімальними втратами. Він відомий своєю архітектурою і розкішним унікальним оздобленням. Побудований він для гетьмана Кирила Розумовського, окрім іншого, відомого своїми культурними та мистецькими захопленнями. Підтвердженням цьому є кімнати, прикрашені предметами мистецтва та вишуканими меблями. Суттєвим доповненням до цілісної картини є краса прилеглої паркової території.

Будинок генерального судді Кочубея

Привертає увагу своєю архітектурою, яка поєднує в собі різні стилі. За легендою, тут перебував Іван Мазепа та багато інших видатних особистостей того часу. Тепер в ньому міститься музей історії та культури міста.

Незважаючи на  бурхливі історичні події, Батурин випромінює спокій і умиротворення. Цьому сприяють мальовничі природні ландшафти, парки та річкові краєвиди. Тут панує відчуття особистого дотику до історії, яка сплітається з красою природи,  а дух минулого є органічним доповненням сучасності.

    

 

    

 Краєзнавчий урок для школярів

23 вересня в рамках партнерської співпраці Бібліотека імені Михайла Слабошпицького і СЗШ №69 м. Києва, відбувся цікавий та пізнавальний краєзнавчий урок "Історія Солом’янки" з учнями 5-х класів. А проводив його Олександр Михайлик - історик, краєзнавець та києвознавець, дослідник історії рідного краю і наш колега з Центральної бібліотеки імені Григорія Сковороди.

Під час зустрічі учні дізналися про історію виникнення Солом’янського району, а саме: звідки походить назва району; що таке Тісні вулиці; хто такий Микола Чоколов; який він зробив внесок для  розбудови району; як змінювався з роками район;  іменами яких відомих особистостей та міст України названі вулиці Солом’янки – а саме: Сергія Берегового (учасника російсько-української війни), Левка Мацієвича (першого авіатора українського походження, суднобудівника), Джеймса Мейса (історика, дослідника Голодомору в Україні), Валерія Лобановського (видатного українського футболіста та футбольного тренера) та інших. Цікаво, що назва вулиці Медова тісно пов’язана з розташуванням там в давні часи монастирської пасіки, а вулиця Донецька, де знаходиться школа, носила назву Чоколівська. 

Діти отримали вичерпні відповіді на всі свої питання, а їх було дуже багато. Наприклад, вони запитували в яких селах і містечках бував пан Олександр. Також учні дізналися, що їхня школа одна з найдавніших в місті. В 2026 році їй виповнюється 90 років.

Зовсім неочікувано те, що лектор зачитав легенду про Солом ’янку, яку написав сам. Це було надзвичайно проникливо і свідчило про велику любов автора до рідного району.

Саме такі зустрічі допомагають нам донести до дітей багатогранну історію міста Києва та всієї України.

17 вересня проводиться Всесвітній день психолога - педагога

Він був встановлений на честь Жана Піаже, швейцарського психолога, чиї дослідження про розвиток дітей стали основою для багатьох освітніх підходів.

Психологи допомагають дітям з особливими освітніми проблемами адаптуватися до шкільного середовища та створення умов для успішного навчання та соціалізації.

Психологічна підтримка стосується не тільки дітей з порушеннями розвитку, але й тих, хто переживає стрес через шкільні труднощі, проблеми в сім’ї чи з однолітками.

Під час війни наші діти набули болісного досвіду. Війна – це виснажлива реальність, яка впливає не тільки на дітей, а й на дорослих, вона ускладнює спілкування. Постійна тривога, невизначеність і переживання за близьких потребують постійної роботи шкільних психологів не тільки з дітьми, а й з їх батьками. В нашій бібліотеці є відповідна література, яка стане в пригоді не тільки педагогам -психологам, а й широкому загалу зацікавлених у підтриманні психологічного здоров’я.   

Іван Білик – автор заборонених і вилучених бестселерів

Історичний роман «Меч Арея» був написаний у 1972 році українським письменником Іваном Івановичем Біликом і відразу став бестселером. Однак був заборонений владою через гостру критику за «антиісторизм» і «націоналізм». Твір вилучили з книгарень і бібліотек, а нерозпродані екземпляри знищили, також автора позбавили роботи. «Меч Арея» поширювався нелегально і був перевиданий за кордоном.

Іван Білик народився 17 січня 1929 року у селі Градизьку на Полтавщині. Батьком майбутнього письменника був Іван Вакуленко – священник Української автокефальної церкви, настоятель Троїцького храму в Градизьку. У 1928 році його заарештували у справі «Спілки визволення України» і розстріляли за півтора місяця до народження сина. Його мати – Ніна Яківна дала хлопчику своє дівоче прізвище – Білик, щоб захистити від подальшого переслідування як «сина ворога народу»

Важливу роль у вихованні маленького Івасика відіграла його бабуся Оксана Котляревська, далека родичка автора «Енеїди»

Під час страшного голоду 1933 року Іван згадував як «моя бабуся смажила жаб». Школу він закінчив з хорошими оцінками, а таких випускників посилали вчителювати у глухі села.  Понад два роки Іван Білик викладав німецьку мову, фізику і фізкультуру на Чернігівщині. Дід і тітка письменника мали художній хист і він сам відвідував художню студію, тому після закінчення школи намагався  вступити на архітектурний факультет, але щось там не сподобалось і його не взяли. Була спроба вступити на історичний – не пройшов по конкурсу. Лише в 26 років здав всі іспити на відмінно і був зарахований на факультет журналістики. В університеті він самотужки вивчив болгарську мову і почав перекладацьку і письменницьку діяльність. У 1961 році Білик успішно закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка і почав працювати у редакціях газет «Робітнича газета», «Молодь України» та «Літературна Україна», після звільнення і трьох років безробіття - у журналі «Всесвіт».

Друкуватись почав з 1956 року.

Роман «Танго» - про життя української еміграції

«Меч Арея» – про Київ і киян 5-го століття.

Твір піддавався критиці за відступ від усталених в історіографії поглядів, але згодом витримав 15 перевидань, зокрема за кордоном.

У романі  «День народження золотої рибки» порушено проблеми відповідальності людини перед суспільством і природою.

«Земля Королеви Мод» про людину, яка зберігає честь і гідність у найскрутніші моменти життя.

«Похорон богів» - про події 9-10 століть на землях Давньоруської держави

         

                                                                                        

Історична трилогія про скіфів «Дикі білі кон

і»; «Не дратуйте грифонів» та «Цар і раб»

Іван Білик — автор багатьох творів для дітей і юнацтва. 1993 року Івана Білика нагородили Всеукраїнською літературною премією за найкращий роман року «Не дратуйте грифонів». А за кілька днів до своєї смерті він отримав відзнаку «Золотий письменник України».

Відомий також як перекладач творів сучасних болгарських письменників (Е. Коралова, Е. Станева, П. Вежинова, А. Гуляшки, І. Давидкова, І. Петрова, К. Калчева, Б. Димитрової, Б. Райнова, М. Марчевського та інших).

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1991) за історичний твір «Золотий Ра»,

премії імені М. Старицького (1994), 

Помер 27 листопада 2012 року після тривалої хвороби у віці 82 років.

Пропонуємо всім бажаючим поринути у захопливий світ пригод в романах Івана Білика.

 

 

  

 

                   «Іван Франко – більше ніж каменяр»

В українській та світовій культурі Іван Якович Франко-яскраве, універсальне явище. Видатний письменник, мовознавець літературний критик, філософ, економіст, політик, журналіст, невтомний громадський діяч, він був активним пропагандистом передових ідей свого часу. Його називали «академією наук» та «університетом» в одній особі.

За 40 років творчого життя написав понад 6 000 творів, понад 100томів. Усього за життя було видано окремими книгами 220 видань

 У своїх творах І. Франко  використовував близько сотні псевдонімів.

Мав колосальну пам’ять, міг дослівно повторити годинну лекцію викладача; знав напам’ять усього «Кобзаря»

Знав 14 європейських мов. Домашні завдання з польської мови часто виконував у поетичній формі. Перекладав на українську з давньої вавилонської, давньоарабської,  давньогрецької та східних мов.

Раннє сирітство – в 9 років втратив батька, а в 16 – матір, не завадило  почати здобувати грунтовну освіту.

Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні. Тоді ж почав комплектувати власну бібліотеку, яка налічувала майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. Уся його бібліотека налічує 12 тисяч примірників. Гроші на неї і на життя заробляв репетиторством.

Іван Франко навчався у Львівському та Чернівецькому університетах, дисертацію захистив у Віденському і отримав науковий ступінь доктора філософії.

Перше кохання Франка було до доньки священика Ольги Рошкевич. Познайомилася пара у 1874 році. Спочатку їхні стосунки подобалися батькам, і ледь не дійшло до офіційних заручин. Однак Франка заарештовують за участь у таємній соціалістичній організації.  Після цього батько Ольги забороняє будь-яке спілкування з Франком.

Після арешту 1880-го  Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість “На дні” й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.

Дружиною Франка стала Ольга Хоружинська. Була освіченою людиною,  володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їхній шлюб був концептуальним, бо вони з’єднали дві половини України – Галичину та Наддніпрянщину. Подружжя Франків виховало чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра і Анну.

Всі вони виросли достойними людьми

Іван Франко відомий своєю любов’ю до вишиванки, яку вдягав і в будні, і на свята, тим самим ставши зачинателем нової моди – адже став першим українським інтелігентом, який поєднав сорочку з українським орнаментом із європейським костюмом-трійкою.

Він ініціював вживання в Галичині назви «українці» замість «русини»

Іван Франко одним з перших виступив на підтримку українського феміністичного руху та вітав видання українського жіночого альманаху «Перший вінок», який видавали Наталя Кобринська та Олена Пчілка.

Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. “Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю”, – писав Іван Франко. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові, де був похований на Личаківському кладовищі.

Його творчість не втратила своєї актуальності і в наш час. Щоб переконатись в цьому, запрошуємо погортати сторінки його невмирущих творів, які є в нашій бібліотеці

 

     «Той, хто відкрив землянам Марс і не тільки»

  До 105 річчя від дня народження Рея Дугласа Бредбері

 

В його книгах будь-який читач знайде щось корисне і цікаве для себе. Цей казкар і фантаст, філософ і оптиміст якось признався, що все життя мріяв полетіти на Марс,  тому деякі його твори про колонізацію інших планет. Всі його книги барвисті, сповнені роздумів і емоцій, як і життя самого Рея Бредбері.

Незважаючи на те, що майже все своє життя він прожив у Лос-Анджелесі, домосідство не завадило йому наповнити   твори романтикою подорожей. В своїх книгах Бредбері уникав деталізації техніки майбутнього, але наповнював їх жагою нового й незвіданого, ризиком відкривача і жагою свободи. Читач вірить героям Рея Бредбері де б вони не перебували. Усі їхні подорожі у глибокий космос, чи у кімнату віртуальної реальності – природні, часом небезпечні, але завжди цікаві і філософські.

Не випадково першим великим твором письменника, що був опублікований, стали «Марсіанські хроніки». До сьогодні цей роман з новел залишається одним з найпопулярніших. Тут є роздуми про право людини приходити на чужу територію і називати все своїми назвами , незважаючи на місцевих. Самі ж марсіани у Бредбері більше схожі на казкових істот, ніж на інопланетян. «Вони були смагляві й золотоокі», каже він, у них були сади з сяючими квітами, прозора архітектура й книги, що співають свої історії.

Попри те, що його називають батьком -засновником жанру фантастики, суто фантастичних книг у нього майже немає.  Історії Бредбері – це фантастика, містика, магічний реалізм. Він також є автором оповідання з жанру жахів й антиутопій. Головна риса усіх книг Бредбері – зосередженість  не на подіях, а на почуттях і думках.

Одним із романів, який зробив Рея Бредбері всесвітньо відомим був його роман-антиутопія «451 градус за Фаренгейтом» про тоталітарне суспільство, в якому книги підлягають спаленню.

Книги Бредбері випередили свій час: плазмові екрани, навушники-крапельки, кімнати віртуальної реальності й навіть концепція розумного дому — усе це з’явилося в книгах Рея Бредбері значно раніше, ніж в реальності.

Попри це, у своїх інтерв’ю письменник зізнавався, що будь-які технічні нововведення викликають у нього паніку, всі свої твори він друкував на друкарській машинці.

Дружиною Бредбері була  Маргарет Макклур. В подружжя народилося чотири доньки: Тіна, Рамона, Сюзанна і Олександра.

  Її руками було набрано перший екземпляр «Марсіанських хронік». Їй же і була присвячена ця книга. Разом вони прожили все життя.

За своє життя Бредбері створив понад 800 різних літературних творів, в тому числі кілька романів і повістей, сотні оповідань, десятки п’єс, ряд статей, заміток і віршів. Бредбері традиційно вважається класиком наукової фантастики. Також він створив безліч сценаріїв до фільмів, міні-фільмів та серіалів, вів свою авторську передачу на телебаченні, з 1963 року захопився драмою і випустив кілька збірок п’єс, в 1982 році опублікував збірку своїх віршів і створював багато інших творів, далеких від фантастики.

У останні роки життя — після перенесеної хвороби — був прикутий до інвалідного візка.

В нашій бібліотеці є твори цього визначного письменника і ми пропонуємо всім бажаючим зануритись у атмосферу пригод, фантастики і подорожей, яка панує на їхніх сторінках.