Шкільний урок в бібліотеці

12 травня в бібліотеці відбувся черговий урок з історії для учнів Навчально-реабілітаційного центру №17.

 Тема уроку досить складна: "Руське князівство. Повстання князя Михайла Глинського". В розповіді йшлося про необхідність єднання заради відокремлення руських (українських, білоруських) земель в окрему державу. І як під впливом обставин повстанці перейшли на службу до князя московського, втративши свої великі володіння. Суттєвою допомогою при обговоренні стали книжки, які є в нашій бібліотеці. Адаптований до дитячого розуміння матеріал допоміг учням побачити більш-менш чітку картину подій крізь морок середньовіччя.

 

 

«Перемога одна – правда різна.

Переосмислення 80 років потому»

8 травня в Україні традиційно відзначають День пам’яті та примирення, присвячений завершенню Другої світової війни в Європі.  

Після закінчення Другої світової війни для багатьох українців не настав омріяний мир і спокій. Так, СРСР одержав перемогу над нацистською Німеччиною, але Україна не здобула ані незалежності, ані свободи. Хоча республіка і стала однією з країн-членів засновників ООН, але її державність була номінальною. Кожен крок контролювався, а всі важливі рішення ухвалювалися в Москві. Гітлер фактично «привів» більшовиків у самісінький центр Європи. Сотні тисяч українців, переважно із західних областей України – члени українського націоналістичного підпілля, греко-католицькі священники і їхні сім’ї, а також вчорашні «остарбайтери», які задарма працювали на нацистів, стали «ворогами народу». На них чекали тюрми і табори; вони знову піддавалися репресіям. Співробітники СМЕРШу, виконуючи накази Сталіна, влаштовували справжні полювання на українських громадян, які впродовж багатьох років мешкали в Європі. Їх арештовували, депортували в СРСР і кидали у в’язниці.

 

З цієї нагоди в бібліотеці імені Михайла Слабошпицького відбулась мовчазна акція «Розстріляна перемога». На стенді були розміщені цитати українців, розстріляних і репресованих уже у повоєнний період. Серед інших – президента Карпатської України (1939) Августина Волошина і ченця Климентія Шептицького. Читачі мали змогу долучитися до акції й таким чином вшанувати пам’ять тих, хто був знищений тоталітарним режимом.

 

     Історія однієї книжки : «Розстріляне Відродження»

           До 120 річчя із дня народження Ю. Лавріненка.

Автор цієї унікальної книжки Юрій Лавріненко народився 3 травня 1905 р. в селі Хижинці на Черкащині. Коли йому виповнилося 15 років вступив до Уманського училища садівництва і землеробства.

Що було цікавого в Умані? В Умань приїздив на гастролі Лесь Курбас зі своїм театром, поет М. Семенко. Там працювали філії різних літературних об’єднань. І от членом одного з них, а саме «Плуга», він став. Тут відбулося його зацікавлення літературою і знайомство з Володимиром Сосюрою 

Після Умані переїхав до Харкова, поступив до інституту народної освіти і закінчив його у 1930 році.  Здібного студента залишили в аспірантурі, де він працював над дисертацією «Український епос козацьких дум». Разом з дружиною Любою на зібрані гроші придбали кімнату у  будинку «Слово». Там він особисто познайомився з тими, про кого згодом напише.  

Він був противником  в літературі монополії стилю соцреалізму і не вважав за потрібне це приховувати, що стало підставою для його переслідування і відміни захисту дисертації. Ю. Лавріненка як «ворога народу» кілька разів арештовували, а з 1935 до 1939  ув’язнено до концентраційного табору у Норильську, на півострові Таймир в Арктиці. В роки війни йому пощастило пробратися до Києва, а потім виїхати за кордон.  В 1944-45 рр. був остарбайтером в Австрії, 1945-49 мешкав у Німеччині. Весь цей час збирав відомості про загиблих у 1920 – 1930 роках українських митців. У 1950 р. переїхав до США, працював на випадкових роботах, потім як дослідник-біограф і як радіокоментатор.

У 1959 році, за сприяння Єжи Гедройця, у Бібліотеці паризької «Культури» вийшла праця Ю. Лавріненка – антологія «Розстріляне відродження» Це була перша спроба по-людськи написати перекручені та засекречені біографії 40 авторів, неупереджено розповісти про їх творчість. Напружена праця без належного відпочинку призвела до операції серця. З 1966р. Ю. Лавріненко частково втратив зір, ліву сторону тіла було паралізовано, але навіть і після того він продовжував працювати.

 

Автор понад 300 літературно-наукових досліджень і статей, присвячених культурному відродженню України 1920-х років. З під його пера вийшли книжки: «Блакитний – Еллан», «Творчість П.Тичини», «Сталінізм і українська революція» «Чорна пурга, спогади»

 Він писав: "А все ж набираюсь духу писати книжку (спомини-роздуми) про минуле, зібрати в якусь цілість розвіяне в порах життя, відновити історію боротьби сил життя і любови із силами смерти, моїх знищень і відроджень".  

14 грудня 1987 року на 82-році життя Юрій Лавріненко помер у Нью-Йорку. 

        

 

 

            «Символ горя і страждання»

До Міжнародного дня пам’яті про Чорнобильську катастрофу

Ця аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції  26 квітня 1986 року змусила по-новому сприйняти  енергію «мирного атома», побачити руйнівну силу радіації та переглянути правила техніки безпеки  АЕС по всьому світу.

Ця трагедія принесла спустошення та страждання, забираючи життя пожежників та рятувальників.

100 тисяч жителів Прип’яті, Чорнобиля та навколишніх сіл покинули свої рідні міста і домівки, які із  найпривабливіших і найкрасивіших, раптово виявилися забрудненою територією, зоною відчуження. Загалом в Україні радіоактивно забрудненими стали 2293 населених пунктів, в яких проживало 2,6 млн осіб, а з сільськогосподарського користування виведено понад 5 млн га землі.

Аварія на ЧАЕС спонукала до створення Міжнародної шкали ядерних подій  і в ній отримала найвищій бал – 7.

 Зруйнований реактор спричинив загоряння, на ліквідацію якого знадобилося 10 діб. Ліквідатори та мешканці прилеглих територій не усвідомлювали масштабів аварії, оскільки вірили в абсолютну безпечність атомної станції. Така аварія вважалася нереальною за визначенням. Аварія на ЧАЕС змусила Міжнародне агентство з атомної енергетики МАГАТЕ переглянути стандарти безпеки на атомних станціях. У ліквідації наслідків аварії взяли участь понад 600 тисяч людей. В травні в міністерстві оборони СССР з’явився наказ про спеціальні військові збори з ліквідації наслідків аварії.

Подвиг  людей, які самовіддано працювали в зонах великих доз радіації, де солдати практично вручну прибирали радіоактивне паливо, попереджаючи його поширення і ціною власного життя рятували не тільки життя українців, а й народів усього світу. Їх жертовна звитяга назавжди залишиться у вдячній пам’яті нащадків. Чорнобиль також став наглядним уроком з ліквідації наслідків ядерних катастроф.  До числа постраждалих від Чорнобильської аварії окрім загиблих працівників АЕС і пожежників слід віднести хворих військовослужбовців і цивільних осіб. Про Чорнобильську катастрофу написано багато книг і статей. В них висвітлено багато подій і фактів, які складаються в сумний реквієм людської мужності і болю.

             Писанка – символ Великодня

16 квітня в бібліотеці імені Михайла Слабошпицького майстриня Григоренко Наталя Миколаївна з клубу «Романтик» провела майстер-клас з писанкарства. 

 

Вона  доступно розповіла і показала присутнім всі етапи створення справжнього дива – Великодньої писанки. Завдяки чітким і напрацьованим роками підказкам, кожен  зміг втілити у розписі власні смаки і нахили. Робота складалась з декількох етапів і вимагала прояву фантазії і зосередження. Незважаючи на це,  внутрішній спокій і емоційний комфорт сприяли здійсненню задуманого. Для  присутніх процес писанкарства відбувався вперше, тому створена власними руками писанка була індивідуальним дивом.

Її можна понести до церкви посвятити. Всі ми віримо у чудодійну силу великодніх мрій, по можливості долучаємось до їх здійснення на практиці. Переможного Великодня всім співвітчизникам, мира і здоров’я кожній родині.

Також в бібліотеці оформлена книжкова виставка «Ми сподіваємось на Великоднє диво», де представлені книжки про традиції святкування Великодня і цікаві факти про писанки.

А на додачу експонуються роботи Вахненко Наталії Михайлівни.

 

            «Співала так, як лиш вона уміла»

 (Ілюстрація до книги «Маруся Чурай»

 Владислава Єрка, видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”)

Згідно з переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 році й жила у Полтаві. Вона була дочкою козацького сотника Гордія Чурая, який став одним із лідерів антипольського повстання.

Батько Марусі був старшиною під час повстання Острянина і був спалений на багатті у Варшаві як бунтівник.

Дівчина вирізнялася неймовірною красою та мала багато залицяльників, серед них був молодий козак Іван Іскра. Але вона була закохана в іншого — Гриця Бобренка, сина хорунжого Полтавського полку, з яким таємно заручилася. у 1648 році, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Маруся Чурай чекала на нього чотири роки, проте коли хлопець повернувся, виявилося, що він покохав іншу — дівчину Ганнусю із заможної сім'ї. Маруся Чурай вирішила отруїти себе зіллям. Але отруту випадково випив Гриць, коли прийшов на зустріч із Марусею. Полтавський суд засудив Марусю Чурай до страти, але її амністували універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра.

 
(Іван-Валентин Задорожний)

Про Марусю Чурай немає жодних документальних відомостей, щодо історичності її постаті тривають дискусії. Маруся Чурай або її збірний образ уособлюють першу українську жіночу романтичну лірику. За легендою, дівчина віршувала і наспівувала навіть у звичайних розмовах, і її рядки вмить підхоплювали інші – так вона стала знаною не лише на Полтавщині, а по всій Україні.

(Михайло Онацько "Маруся Чурай")

Про Марусю Чурай написано чимало творів: 

• Левко Боровиковський написав «Чарівницю», 
• Степан Руданський – «Розмай», 
• Марко Кропивницький – п’єсу «Дай серцю волю, заведе в неволю», 
• Михайло Старицький – «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Володимир Самійленко, 
• Ольга Кобилянська створила повість «У неділю рано зілля копала.
• Борис Олійник написав про свою землячку поему «До тієї Чураївни (Парубоцька балада)»

Найвідомішим українським твором став історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко, за який  отримала Шевченківську премію у 1987 році.

Михайло Слабошпицький написав про цей роман: «Маруся Чурай» Ліни Костенко — не просто наша обікрадена й поганьблена Історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII століття. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це — партитура вічних мотивів духовного буття народу...»

З деякими творами про непересічну українську Сапфо можна ознайомитись в нашій бібліотеці

Пам'ятник Марусі Чурай в Полтаві

 

             «Навчаємося разом»

Після тривалої перерви, спричиненої хворобами та іншими непередбачуваними обставинами, в бібліотеці нарешті відбувся шкільний урок з учнями НРЦ № 17. Темами його обговорення були «Історія Галицько – Волинського князівства» та «Рослинний світ України». За доброю традицією цих уроків, були використані численні ілюстрації з наявних в бібліотеці книжок. Разом з дітьми пригадали рослини – символи: мак,  соняшник, волошки, жито та пшеницю, а також дерева – дуб, вербу, калину. Не залишилися поза увагою і такі смачні та корисні – гречка, буряк, гарбуз, та улюблені ягоди та фрукти.

Зазвичай, такі уроки-зустрічі завершуються творчістю учнів, чи то малюванням, чи то створенням поробок власними руками. Цього разу, як символ давно очікуваного тепла і в переддень Великодня, учні зробили квітку, розфарбувавши її за власним смаком. 

На завершення учні познайомилися з творчими роботами майстринь Н.Пархоменко та Т.Челишевої, які експонуються в бібліотеці. Ці неймовірно теплі і красиві картини з вовни викликали неабиякий захват у дітей.