«Український Ікар» Цікаві факти про Сержа Лифаря.

Сергій Лифар – геній танцю, хореограф, реформатор балету, киянин. Його описували як танцівника неймовірної фізичної краси, наділеного дивовижною властивістю «сяючої присутності». Він був не тільки видатним артистом балету, а й реформатором танцю, танцювальної техніки.

 

Саме завдяки Лифарю балетна трупа французької національної Опери, яку він очолив у 1929-му – 24-річним (!), стала одним із провідних танцювальних колективів світу.

Втім, у «бога танцю» було складне життя. Родина Лифаря зазнала чималих випробувань: діда ледве не розстріляли більшовики; молодший брат, ризикуючи життям, утік з Радянського Союзу на Захід у 1932 році. Батьки, які залишились у Києві, весь час перебували під пильним наглядом ОДПУ-НКВС і були приречені на довічну розлуку з чотирма своїми дітьми.

Серж Лифар ніколи не вказував свого справжнього соціального статусу – син чиновника селянського походження. Навпаки, натякав, що по лінії матері належить до дворян. Краєзнавець Дмитро Малаков зауважив, що «…Мабуть в еміграції йому хотілося виглядати родовитіше, багатше, і цим можна пояснити несумісність спогадів з упертими фактами...» Батьки Сержа Лифаря, як по батьковій, так і по материній лінії, були українцями, належали до селянського прошарку.

Родина батька, Михайла Яковича Лифаря, походила з села Велика Мотовилівка Васильківського повіту Київської губернії. Мати Сергія Лифаря, Софія Василівна Лифар (уроджена Марченко) походила з селянської родини з с. Македони Канівського повіту Київської губернії. Її батько, Василь Дмитрович Марченко, попри те, що належав до селян, спромігся стати заможним землевласником. Мав чимало землі, займався розведенням племінних коней і великої рогатої худоби. Згодом викупив п’ятиповерховий будинок у Києві по вулиці Ірининській, 3-а. В тому будинку на другому поверсі в квартирі №7 і мешкала родина Лифарів. В сім’ї росло четверо дітей – дівчинка і троє хлопчиків. Сергій був третьою дитиною.

Потім стався більшовицький переворот. Діда ледве не розстріляли більшовики, а бабусю – Марію Василівну – жорстоко вбили грабіжники. Будинок реквізували і передали у власність житлового кооперативу. Однак квартиру Лифарям все ж залишили.

Мати Сергія Лифаря померла в травні 1933 року від висипного тифу. Батько (лісничий за фахом) під час німецько-радянської війни залишався в Києві. Після війни працював у Ботанічному саду АН УРСР. Помер у грудні 1947-го. Подружжя Лифарів поховане на Байковому кладовищі.

1 жовтня 1932 року молодший брат Сергія Лифаря Леонід, військовий льотчик, здійснив успішну втечу з Радянського Союзу через Іран у Францію. За родину Лифарів одразу ж взявся особливий відділ ОДПУ. Одразу ж були підключені донощики, які були в кожному будинку міста. В Галузевому архіві СБУ зберігається агентурна справа 1934 року з назвою «Артисти». Підзаголовок – «французский шпионаж». У ній – сумна історія про те, як київські чекісти безуспішно ловили в Києві та Мотовилівці шпигунів. Листи Сергія до батька перехоплювалися, копіювалися і підшивалися до справи.

Друга світова війна негативно вплинула на долю Сержа Лифаря. Франція була окупована німцями, а Лифар очолював Паризьку оперу. Німці захоплювалися і його танцем, і його постановками. Створений Лифарем французький неокласичний балет – витончене поєднання академізму і помірного модернізму – був для них еталоном танцю. Поки Лифар насолоджувався славою, всі його, як тепер сказали би, «зашквари» ретельно збиралися і підраховувалися. Наприклад, Лифар привітав Німеччину після захоплення Києва – це була телеграма від 25 вересня 1941 року. Листувався з Геббельсом, з яким уперше зустрівся в окупованому Парижі. 23 червня 1940 року особисто показував Оперу Гітлеру.

Попри те, що гітлерівці визнавали беззаперечний талант Лифаря, вони ретельно перевіряли, чи не має він єврейського коріння.  

Співпраця з нацистами кинула на репутацію Лифаря важку тінь. Згодом його за це судили. Він дивом уникнув смертного вироку. Його вистави бойкотували; йому в обличчя кричали: «Зрадник!» Після визволення Парижа Лифаря одразу ж звільнили з Опери – він став вигнанцем, парією, але завдяки численним шанувальникам таланту, а також впливовим знайомим, йому вдалося уникнути найгіршого, а згодом повернутися на сцену Гранд-Опера. Прикметно, що за Сержем Лифарем французька поліція стежила до 1960 року.

У 1956 році Серж Лифар остаточно попрощався зі сценою. Втім, танцювати продовжував до 1969 року. Потім натхненно займався хореографічним інститутом Опери і Університетом танцю. В 1967 році ставив хореографію під час урочистої коронації в Тегерані шахиншаха Мохаммеда Реза Пахлаві.

В Києві він побував у 1961 році під чужим прізвищем. Провідав могили батьків. Місто його дитинства і юності, яке він обожнював до останніх своїх днів, змінилося… Незмінним залишався хіба що Дніпро.