« Таємничі світи Олени і Тимура Литовченків»

В рамках проекту «Сфера: СучУкрЛіт» в бібліотеці відбулася творча  зустріч автора фантастичних та історичних романів Тимура Литовченка з читачами - поціновувачами  історичної прози.

Тимур Іванович Литовченко – письменник, журналіст, член НСПУ і НСЖУ, один із засновників  щоквартальника «Український фантастичний огляд», неодноразовий лауреат літературних  конкурсів  «Золотий Бабай», «Коронація слова» ( в співавторстві з дружиною  Оленою)  за внесок у відродження історичного жанру в сучасній українській літературі, премії імені О. Гончара,  має  відзнаку  «Золотий письменник України».  Є засновником і керівником клубу любителів фантастики «Чумацький шлях». Письменник розповів присутнім про цікаві події свого життя, історію знайомства зі своєю дружиною Оленою, яка, нажаль, не змогла бути присутньою на зустрічі. Тому Тимур Іванович розповів і про родинну історію Олени. Присутні почули й про те, як подружжя прийшло до створення історичних  романів, про секрети кухні творчого співавторства, про велику підготовчу роботу при створенні творів на історичному матеріалі.  Як сказав сам  письменник : «У написані історичного роману головне, це зібрання і упорядкування матеріалів, навіть найпростіших… Пишучи історичні романи треба бути максимально близькими до історичних подій».

 

 Зустріч проходила напередодні  13 березня, коли в 1961 році в Києві трапилась страшна  Куренівська трагедія, пам'ять  про яку Тимур Іванович  зберігав   ще з дитинства  з розповіді  своєї  матері. І   його  книжка «Апокаліпсис по - київськи», яка вийшла вперше в 1989 році,  була  про   події київської катастрофи, замислювалась і писалась автором ще до того, як про неї стало відомо широкому загалу й про це стали відкрито писати й говорити. Тому  в той час читачі  сприймали сюжет книги письменника-фантаста вигаданим і вийшла   вона в серії « Бібліотека Української Фантастики». За зізнанням пана Тимура ця книжка була важливою й залишається  для нього найціннішою.

Гість докладно відповідав на запитання присутніх, вислуховував зауваження, побажання. Зустріч тривала біля трьох годин  в емоційній   неформальній   атмосфері.

9 березня бібліотека приєдналася до загальнодержавної акції: користувачам було запропоновано прочитати улюблений вірш Тараса Шевченка.

«Малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство»

Леонардо да Вінчі

Поетичний геній Шевченка здобув світової слави, а на рідних теренах увінчався іменням Пророк. Як художник Шевченко менш відомий і на Батьківщині і поза її межами. Він автор справжніх шедеврів (понад 20 полотен) та 1200 графічних аркушів. Коли поет перебував на засланні, пробував себе  в скульптурі. В жанрі портрету та краєвиду Шевченко як митець був гранично точним, реалістичним, а у жанрових творах – часто й метафоричним. Художні роботи Шевченка дивують і вражають донині. Літературна та малярська творчість українського генія існують в абсолютній гармонії, її особливість – погляд на світ очима тонкого, чутливого художника. Втілене у Слові образне, художнє мислення й бачення Шевченка сконцентроване у збірці «Кобзар». Це своєрідна українська Біблія. На олтар слова поет поклав свою долю, світ талант. Здобув в Петербурзький Академії звання академіка гравюри, під час навчання неодноразово отримує срібні медалі за творчі роботи, став відомим художником в колі видатних художників столиці, був знайомим, спілкувався з К. Брюлловим, був його учнем, І. Щепкіним, В. Жуковським (малював його портрет), І. Глинкою, О. Венеціановим, Є. Гребінкою, В. Одоєвським, О. Кониським, М. Чернишевським, М. Костомаровим, Г. Галаганом, М. Некрасовим,  Писемським, Некрасовим, Ф. Достоєвським, І. Тургенєвим…

Вірші Тарас почав писати під час навчання в Академії. В своєму «Щоденнику він зазнається : «Чем занимался я в этом святилище? Странно подумать, я занимался сочинением малороссийских стихов, которые впоследствии упали такой страшной тяжестью на мою убогую душу…  Я лилеял в своем сердце своего Кобзаря и своих Гайдамаков… В изящно-роскошной мастерской передо мной мелькали тени бедных гетманов. Передо мной красовалась моя прекрасная, моя бедная Украина. И я задумывался, я не мог отвести своих духовных очей от этой родной чарующей прелести… Я хорошо знал, что живопись - моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того, чтобы изучать ее глубокие таинства, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил, которые, наконец, лишили меня свободы …».

В Академії Шевченко не тільки учень, який опановує секрети майстерності, а й художник зі сформованою ідейно-естетичною позицією, зрілим баченням майбутнього мистецтва. В українському мистецтві Шевченка вважають передвісником майбутніх імпресіоністів. Славнозвісна Шевченкова олюдненість краєвидів є світоглядною: людина – частина природи, Космосу. Краєвид у філософії художника – обличчя землі і планети. Шевченко захоплювався автопортретним живописом і звертався до цього жанру впродовж усього життя, створивши галерею само-зображень, які відображали події його біографії, його духовні переживання. Поетичний доробок Шевченка налічує понад 240 творів, мистецька спадщина Шевченка включає 1200 робіт: картин, портретів, гравюр, ілюстрації до оповідань, серію офортів «Живописна Україна», серію «Притча про блудного сина». В творах Тараса Шевченка відзеркалено його романтичне світовідчуття: любов до рідної землі та цілого всесвіту, любов до людини – частини цього всесвіту – з її стражданнями. Прагненнями й «осяяним щастям обличчям». Цю розповідь учням школи-інтернату бібліотекар ілюструвала поетичними й художніми творами Тараса Шевченка.

Для оформлення книжково-мистецької виставки до заходу була використана література надана бібліотекою імені М. Бажана:

«Т.Шевченко. Мистецька спадщина», - Київ «Мистецтво», 2013;

«Тарас Шевченко художник – Київ «Мистецтво», 2014;

В.В.Рубан «Український портретний живопис», Київ, «Наукова думка», 1984;

З.Лильо-Откович «Український пейзажний живопис». Балтія-Друк, 2007;

«Тарас Шевченко Мистецька спадщина», Київ,1963;

Л.Генералюк «Святим дивом сяють храми Божі. Храми України в малярстві, поезії, прозі Шевченка», Балтія –Друк, 20014

Тарас Шевченко. «Повна збірка творів. Поезії», Сяйво, 1927;

«Т.Шевченко Альбом 1845 року», Київ Наукова думка, 2000;

«Тарас Шевченко Живопис, Графіка», Київ,1984;

Історія українського мистецтва, т.4, Київ, 1969;

Т.Шевченко «Художник», Київ, 1953;

Тарас Шевченко «Мистецька спадщина. Живопис і графіка 1830-1843», Київ, «Наукова думка», 2005.

“Сонячна височінь Тетяни Яблонської”

До 100-річчя народної художниці України НБУ введе пам'ятну монету “Тетяна Яблонська”. На честь художниці був заснований музей її імені, названа вулиця Києва. 1997 рік був оголошений ЮНЕСКО роком Тетяни Яблонської.

Тетяна Яблонська була першим студентом в історії Художнього інституту, для якої влаштували персональну виставку. Після війни Яблонська повернулася з евакуації і відразу стає викладачем в рідному інституті. Вона отримує дві Державні премії за свої живопісні роботи “Хліб” і “Ранок”, які випромінювали радість мирного життя, така необхідна у перші післявоєнні роки. Через п'ять років Яблонська отримує за “Хліб” ще й Сталінську премію. Художниця стає членом професійної спілки. У 1960 році мисткині присуджують звання Народної художниці Української республіки. 10 років художниця захоплена циклом “Життя триває”, присвяченому декоративному західно-українському мистецтву. Участь в 1972 році в Венеціанському бієнале. Враження від Італії стали могутнім поштовхом для нової епохи, золотої і гармонічної в  творчості художниці. В 1982 році Яблонська — Народна художниця  Радянського Союзу. В 1997 році їй вручають чергову нагороду — почесну відзнаку - Національну премію України імені Т. Шевченка. Після інфаркту, інсульту, в інвалідному візку художниця продовжує малювати лівою рукою. У 2001 році Яблонську нагороджують званням Героя України. Художниця навіть в останні дні свого життя малює картину, що зображує квіти — яскраві дзвіночки, що випромінюють світлу життєрадісність. Як митця її завжди приваблювали теми активного руху, праці, спорту. Її полотна сповнені світлом, ліризмом, тонким психологізмом. Роботи Яблонської не втратили свого значення й сьогодні завдяки послідовній розробці “вічних тем” та розвитку найкращих традицій класичного українського живопису. Її твори увійшли до скарбниці національної української культури.

 Гості бібліотеки, школярі, уважно й зацікавлено слухали розповідь бібліотекарів про життя й творчість геніальної української художниці, знайомилися з її художніми роботами, відкриваючи для себе творчу спадщину великого майстра, збагачуючи свої культурні та естетичні знання.

Фундація Дарини Жолдак

27 і 28 лютого в бібліотеці відбулися активності за рекомендаціями Фундації  Дарини Жолдак з учнями СШ № 64 за темами: «Казковий мотлох», «Ми різні, ми схожі, ми разом», «Мобільний етикет».  

День другий.

Фундація Дарини Жолдак

27 і 28 лютого в бібліотеці відбулися активності за рекомендаціями Фундації  Дарини Жолдак з учнями СШ № 64 за темами: «Казковий мотлох», «Ми різні, ми схожі, ми разом», «Мобільний етикет».

День перший:  

                      

І «Казковий мотлох». Діти отримали інформацію про сучасну проблему утилізації побутових відходів, про загрозу забруднення землі, повітря, води. Про обов’язки кожного  відповідально відноситися до цієї проблеми. З учнями обговорювалось питання, чому потрібно вчитися сортувати різне побутове сміття. Бібліотекар разом з дітьми прослідкував шлях побутового сміття з кожної оселі до міського сміттєзвалища. Діти бачать, як велика машина спорожнює контейнери з відходами  біля   житлових будинків. А що далі? Про це більшість людей  взагалі не думає. Натомість наша планета поступово перетворюється на смітник, який займає все більшу територію: поля, ліси…  Все це несе велику загрозу природі, здоров’ю та взагалі майбутньому людству… Тому одною з найбільш гострих екологічних проблем ХХ1 століття  є питання: « Чому потрібно сортувати сміття?». Учні дуже активно й вірно сортували різне побутове сміття по категоріям:  папір, ганчір’я, метал, скло, гума та ін.

Потім бібліотекар ознайомила учнів з книжками – казками, підібраними  для заходу  і запропонувала їм сортувати особливе «казкове» сміття – смужечки паперу з назвою та малюнком, наприклад, « старі чоботи Кота у чоботях», « Чудова лампа Джина», «Надкушене отруйне яблуко Білосніжки», «Шкарлупка від яйця Курочки Ряби», «Зламане веретено Сплячої Красуні», «Старий робот на батарейках», «Старий одяг Попелюшки» та ін.  Велику вдячність висловлюємо колективу бібліотеки імені І.Багряного за надані книжки - казки для проведення заходу. В фонді нашої бібліотеки цих книжок  дитячого репертуару нажаль немає.

Друга активність: « Ми різні, ми схожі, ми разом». Метою якої було обговорення  теми толерантності: поваги, розуміння, почуття терпіння до другої людини, до інших думок, поглядів, звичаїв, традицій. Учні активно  та відверто  відповідали на запропоновані  запитання. Всі учасники  вправи зрозуміли, що всі люди різні, і що треба навчитися  кожному сприймати другу людину такою яка вона є, не намагатися змінити в ній те, що нам не подобається. Діти усвідомили,що кожен з них особистість і при будь яких обставинах треба залишатися собою.

«Мобільний етикет». Третя вправа  була присвячена темі  правил безпечного користування мобільним телефоном, і виявила цікаву рису сьогодення – сучасні маленькі діти дуже добре обізнані в цьому питанні. На всі запитання ведучого вони відповідали  швидко,  дружно і вірно.  Бібліотекар розповіла про думку вчених що до негативного впливу мобільного телефону на здоров’я особливо дитини, про санітарні норми й правила користування телефоном, про те що вже розроблені пристрої, які зменшують  випромінювання телефону і треба уважно вибирати  апарат при покупці.