«Його творила Україна»

7листопада 1936 року народився український письменник, режисер, актор, сценарист та поет Микола Вінграновський.

Акторський талант йому допоміг розкрити Олександр  Довженко, в фільмі якого «Повість полум’яних літ» Вінграновський зіграв головну роль, а також був постановником низки художніх і документальних фільмів. 

Перші вірші було надруковано у 1957році. Микола Вінграновський є лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка. Отримав її у 1984 році за прозові збірки для дітей. Також є лауреатом літературної премії «Благовіст» та премії Фундації Антоновичів (США)

«Ми знову є. Ми — пізні. Найпізніші.

Що наросли з худеньких матерів

В саду порубанім».

Слова генія завжди виявляються пророчими. Через роки заклинає нас поет в ці вирішальні тяжкі часи боротьби в «Останній сповіді Северина Наливайка»:

Ми на Вкраїні хворі Україною

Ми на Вкраїні в пошуках її

Забудьмо все у цю священну мить.

Забудьмо наші розбрати і чвари.

Я вас веду і воля вам горить,

Вона горить нам вічно, як стожари»

«Його рукою водила Божа воля, відкриваючи таємницю слова»

                                                                     М. Жулинський. 

 

«Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає»            

                                                        Хосе-Марія Арце

Сьогодні 23 жовтня День організаторів заходів. Він присвячений тим, хто планує і проводить ці заходи, незалежно від масштабів і кількості учасників. Ми цілком закономірно можемо вважати це нашим професійним святом, оскільки масові заходи є невід’ємною складовою бібліотечної роботи. 

Цей тиждень передую ще одному нашому професійному святу. 27жовтня – День української писемності та мови. 

Саме життя ілюструє її важливість. Ми вважаємо одним з головних завдань поширення української мови в побуті. На вулицях Києва її чути скрізь, це не може не радувати.  Два наші професійні свята ми вирішили відзначити вуличною акцією: «Як це буде українською?»

 Ми запропонували перехожим підібрати українські еквіваленти до широковживаних, переважно молоддю, висловів. Також ми попросили прокоментувати деякі фразеологізми. Ніхто з опитуваних не відмовився і майже всі дали правильні відповіді. Також в день рекламіста ми роздавали роздруківки QR-кодів наших соцмереж. Перехожі охоче погоджувались на наше опитування. Цікаво, що грузин, який ще не дуже опанував українську, з задоволенням відповідав на наші питання.

     

 

                     Древній і сучасний Київ.

Цій темі був присвячений наш черговий шкільний урок в бібліотеці з учнями НРЦ №17. 

Разом ми переглянули книжки–альбоми з яскравими ілюстраціями про історію Києва, подивились цікаву легенду про його засновників: Кия, Щека, Хорива та сестру їх Либідь.  

Учні здійснили віртуальну мандрівку їх улюбленими скверами та парками столиці. Як би ми не намагалися вберегти дитячу психіку від війни, вона присутня в їх свідомості. Ми запропонували школярикам на вибір або намалювати щось про Київ, або розмальовку з казковими звірятками-захисниками. За словами вчителів, такі заняття подобаються учням і сприяють кращому засвоєнню матеріалу.

Бібліотека має цікаві, яскраві і пізнавальні видання, які в цьому ефективно допомагають. 

    

 

«Моя діяльність на культурній ниві» - Ярослав Карпець

Сьогодні старшокласники СЗШ №69 мали чудову нагоду познайомитись зі збіркою поезій Ади Єлагіної «Вище вогню» та поспілкуватись з непересічною людиною: письменником, журналістом, літературним критиком, видавцем, організатором мистецьких зустрічей для митців, волонтером. 

 

Ярослав Карпець працював кореспондентом у газеті, радіоведучим на каналі «Культура», рецензентом порталу «Друг читача». Це тільки частина тих посад, які обіймав пан Ярослав.

«Вище вогню» - це перша книжка, яку надруковано у створеній ним Видавничій майстерні «YAR». Спільно з Благодійним Фондом "Супер Джамп" започаткували поетичний марафон під назвою "Ада - 85". Ідея поетичного марафону полягала в тому, щоб згуртувати українців під час війни за допомогою поетичного слова та мотивувати до активного вживання рідної мови.

 

Пан Ярослав запропонував кожному українцеві взяти до рук поетичну збірку "Вище вогню" й обрати для себе вірш молодої поетки Ади Єлагіної для прочитання в соціальній мережі.

Ярослав Карпець – це небайдужа і активна людина, яка переймається не тільки питаннями літератури і культури загалом, а й станом морального та психологічного здоров’я молоді, підлітків-зокрема.

Допомогти молодій людині визначитись зі своїм місцем в житті, уникнути небезпечних ситуацій, пов’язаних з маніпулятивними зовнішніми впливами на не до кінця сформовану свідомість молоді покликана книга автора «Self -Harm. Самопошкодження». 

 

Щоб молоді люди краще зрозуміли про що йдеться, їм було запропоновано створити декілька команд і спільно знайти приклади такого самопошкодження. Учні вдумливо і конкретно спільно підібрали переконливі приклади. 

Ярослав дуже переймається активізацією вживання молоддю рідної мови і робить для цього конкретні дієві кроки.

 

         З Новим 2023-2024 навчальним роком!

Ми продовжуємо започатковану раніше успішну традицію «Шкільний урок у бібліотеці». До нас завітали учні НРЦ №17. 

Разом ми обговорювали особливості трипільської культури, як її здобутки знаходять втілення у сьогоденні. Діти розповіли як допомагали садити та збирати врожай у бабусі та дідуся у селі та на дачі. Учні пригадали керамічні вироби, якими користуються щодня в побуті і які бачили на виставках.  Спільно ми дійшли висновку, що трипільська культура відіграла важливу роль  розвитку людства.

Без будь-якого нагадування діти захотіли висловити свою любов до України, особливо під час війни. Ми запропонували власноруч зробити соняшник, символ дому і затишку, а також символ пам’яті за полеглими. На його пелюстках учні написали свої почуття до України.

 Школярі залишились задоволеними  знайомством із бібліотекою, а ми  сподіваємося на подальшу співпрацю.  Дякуємо всім захисникам України за  можливість працювати і навчатись.    

 

     Українка, через яку плакав увесь світ

Наталя Ужвій – перша українська акторка, за участі якої фільм «Райдуга» отримав «Оскара»

За свої 88 років Ужвій зіграла 219 ролей у театрі і 20 в кінофільмах. Лауреатка трьох Сталінських премій, вона була  обласкана офіційною владою, але життя її не можна назвати легким. Вона була королевою драми. Якою й має бути велика актриса.

Наталія Ужвій народилася 8 вересня 1898 року в Любомлі на Волині. Наталія була старшою з восьми дітей у родині. Пізніше її брати Євген, Назар і Михайло загинули під час сталінського терору. Через відсутність грошей не змогла отримати повноцінної освіти і займалася самоосвітою, а в 16 років блискуче здала іспит на звання сільської вчительки. Вчителюючи, Наталія стала грати і в аматорському театрі.

 У 1926-му Лесь Курбас запросив її до свого театру «Березіль», де вона зіграла більше 30 ролей. Її гра вражала реалістичністю: вона не просто грала, а  наповнювала свого персонажа почуттями, оживляла. І це викликало захват у глядачів. Її обожнював Павло Тичина й не пропускав жодної прем’єри з її участю. Попри шалену популярність, Ужвій скуштувала й гіркого трунку режиму. Через шантаж з малим сином вона була змушена разом і із іншими акторами «Березоля» підписати лист-наклеп проти свого наставника – Леся Курбаса. Загалом з усієї трупи театру (67 акторів) на захист режисера тоді стали тільки три особи… Цим вчинком вона карталася до самої смерті.

Влітку 1943 року Наталія знялась у кінофільмі «Райдуга» за однойменною повістю Ванди Василевської, який приніс їй почесті й світову славу. Грою Ужвій захоплювалися американські президенти Ейзенхауер і Рузвельт. Глядачі аплодували і плакали під час демонстрації фільму. У другому шлюбі чоловіком актриси був талановитий поет  Михаль Семенко. Поет був дуже темпераментним: багато бив, пив, любив. Подейкують, він влаштовував справжні «оргії», у яких змушував брати участь і дружину. А потім шалено її ревнував.

Єдине добре, що від нього залишилось – син Михась. У 1936-му вони розлучилися. Третім чоловіком Наталії Ужвій став колега по сцені, Євген Пономаренко. Євген усиновив сина Наталії Михася й був з актрисою до останніх днів її життя. Коли актриса згасала на схилі віку, маючи фатальний онкологічний діагноз, Євген доглядав за нею, як за малою дитиною. 

Син Михась завжди був для Наталії втіхою. Він не успадкував лихої вдачі батька, однак успадкував його поетичний талант і писав чудові вірші, а також і п’єси. У всьому був відмінником. Легко вступив на престижний факультету міжнародних відносин і довчився до п’ятого курсу, коли трапилося безглузде й страшне – на травневі свята 24-річний син вирішив скупатися у річці, попри холодну погоду. Невдовзі після того йому стало зле, лікарі діагностували менінгіт…Після нестерпних мук 13 грудня 1951 року його не стало. За два тижні після смерті сина актриса вже грала виставу «Без вини винні». Грала так, як ніколи. Особливо сцену зустрічі героїні з сином – увесь зал ридав разом з нею…

«Траплялися і важкі для мене часи… Але завжди зі мною залишалося головне – наше мистецтво. Так, я переконана, що мені випала щаслива акторська доля», – говорила вона. 

В нашій бібліотеці є книжка Н. Колесніченко-Братунь про видатну актрису. Цікаві факти про Наталю Ужвій також можна знайти в книжках, присвячених українському кіномистецтву. Чудова нагода завітати до нас. Чекаємо.