« 22 червня 1941 року у вашому житті».

22 червня бібліотека провела бліцопитування серед  користувачів старшого покоління - « 22 червня 1941 року у вашому житті». У всіх ці спомини були зі сльозами на очах. Не всі чітко пам’ятають день 22 червня бо були ще малими дітьми, але всі пам’ятають дитячий страх, грохот бомбардувань, голод, хвороби, смерть і смерть навколо…

 Едуард Костянтинович З. « Мені було 10 років. Жили ми в військовому містечку Кубінка Московської обл.., де служив мій батько. Коли об’явили про напад Німеччини  на СРСР, пам’ятаю відчуття дитячого страху. Відразу дорослих дітей зібрали в клубі і сказали, що треба допомагати батькам, братам на фронті і що ми будемо збирати кулеметну стрічку. Нам допомагав офіцер, тому що ми ще не мали фізичної сили самі «забити» патрон. Пам’ятаю, що з 25 червня нас почали бомбити. Ми працювали до початку липня. Потім мешканців містечка знову зібрали в клубі і об’явили про евакуацію в Казань, потім в м. Чистопіль… Так для мене почалась війна».

 Згадує Людмила Михайлівна Г.: «Моя родина мешкала в м. Константинівка на Донбасі. В 1941 році мені було тільки 4 роки, але я пам’ятаю бомбардування міста, як ми ховалися в погребі свого дому. В 1942 році в місто увійшли німці. Добре пам’ятаю німецького офіцера, який жив у нас, дуже інтелігентний, вечорами грав на піаніно…»

 Катерина Іванівна М. у червні 1941 року знаходилася на практиці в Грузії будучи студенткою педагогічного інституту в Києві. З товаришами вона самотужки добиралась  товарними вагонами в Київ, де брала участь в спорудженні лінії оборони  міста…

 Аллі Зіновіївні Ф. було 5 рочків, коли вже у вересні місяці мама тепло її вдягнула і вони пішли у ліс, де жителі їх деревні під Брянськом вже будували землянки. Пам’ятає, що німці не затримувались в деревні – поспішали взяти до зими Москву. Багато людей відразу повернулося із лісу додому…

Белла Марківна В.: « Коли почалась війна, батько відразу посадив маму і мене з двома сестрами на баржу, яка привезла в Чорнобиля сіль і поверталася у Київ, де жили наші  родичі.З ними ми евакуювалися в м. Казань…»

У Валентини Петрівни  К.( фотографуватися не схотіла) початок війни пов’язаний з днем народження батька, коли в Бахмут зібралася рідня. Після чого рідні дядьки пішли на фронт. Місто-велику жалізно-дорожну станцію - постійно бомбардували і вона з мамою спускалась в велике спеціальне бомбосховище. Пам’ятає життя «під німцями», коли місцеве населення збирали  копати картоплю :2 мішки – німцям, 1 = собі. Це дало змогу вижити.