четвер, 4 листопада 2021 р.

 

ВОНИ ВИЗВОЛЯЛИ КИЇВ


Марія Лагунова пішла на війну добровільно у 1941 році, щоб замінити загиблого брата Миколу. Написала листа до Верховної Ради, отримала дозвіл  як виключення на навчання механіком–водієм танку Т-34. Марія була однією дівчиною  серед тисячі курсантів – чоловіків. І була найкращою серед кращих. Після екзамену М.Ватутін обійняв і привітав дівчину. Бойове хрещення Марія отримала в бою на Курській дузі в серпні  1943 року.  Її називали танковим асом.


Бій за Бровари був її 13 атакою на ворога. Танк був підбитий. Марія отримала тяжкі поранення.  На протезах після лікування вона повернулася в свій навчальний танковий полк. Служила телефоністкою.  В 1967 році Марія Лагунова стала почесною громадянкою міста Бровари. Її   ім’ям  названа вулиця міста, на будинку №4 по вулиці  Енгельса  відкрита меморіальна дошка, на її могилі  встановлено гранітний пам’ятник, в місцевому парку на постаменті – бойовий легендарний танк – Т-34, який нагадує молодому поколінню про криваві і тяжкі події Другої світової війни, про високий  подвиг народу.


Осінь 1943 року. Радянські війська почали наступ на території Лівобережної України. Після звільнення східних областей вони отримали наказ форсувати Дніпро. Під шквальним вогнем ворога з  землі та з повітря солдати переправлялися на підручних засобах  на інший берег. 

Михайло Пилипенко у вересні 1943 року отримав  особливе  завдання: форсувати Матвіївський залив і звільнити Труханів острів від німців. В цьому бою було взято в полон 300 гітлерівців.  Друге форсування Дніпра Михайло здійснював зі сторони с.Бортничі через Жуків острів до с. Чапаєвка.  Човен зв’язківця Пилипенка під час переправи  був  підбитий, боєць в крижаній воді добирався до  правого берега і утримував плацдарм до підходу військ. Він проклав кабельну лінію,  розуміючи її важливість при наступі  і переправі дивізії.

Третя  його переправа через Дніпро була в районі Пущі-Водиці, де німці прорвали лінію оборони. Михайло згадував цей запеклий бій як кошмар і пекло. Він зустрічав ворога один на один. Йому було всього 19 років, дуже хотілося жити, але він довів по телефону  командуванню своє рішення: Приймаю вогонь на себе!. Дії рядового Михайла Пилипенка були прикладом хоробрості, винахідливості. Під час Корсунь-Шевченківської операції він був тяжко поранений. В шпиталі Михайло  дізнався, що нагороджений званням Героя .


Після війни М.Пилипенко присвятив своє життя армії - очолював Київське інженерне військове училище зв’язку. Був ліквідатором аварії на ЧАЄС.

В день визволення Києва від німецьких окупантів ми з вдячністю згадуємо всіх, хто боровся і віддавав своє здоров’я і життя за мирне майбутня своєї країни.

 

 

 

Немає коментарів:

Дописати коментар