#залишайсявдома

Зустрічаємо ВЕЛИКДЕНЬ

Реальна ситуація диктує нам всім свої правила поведінки і життя. А життя триває. З кожним днем наближається найвеличніше традиційне народне свято — Великдень! Не дивлячись ні на що (але приймає до уваги дійсні обставини й наші можливості) треба готуватися зустріти його яскраво і радісно. Пропонуємо прості варіанти виготовлення в умовах домашньої ізоляції святкових прикрас. Ця спільна робота батьків і дітей дасть можливість цікаво і змістовно провести час, проявити здібності в ручній праці, спільну творчість і фантазію, отримати в результаті задоволення і чудові прикраси до свята. 

Для роботи потрібно мінімум матеріалів, які завжди є в оселі: картон (коробки з під цукерок, торта, люба упаковка), кольоровий папір, старі журнали, з яких можна вирізати яскраві елементи для аплікацій, старі святкові листівки, мереживо, кольорові стрічки, ґудзики, бусини, паперові квітки, всі цікаві прикраси з бабусиної скриньки, кольорові олівці або фломастери, клей та ножиці. 

Тепер можна починати. Вирізаємо з картону “яйце” будь якого розміру. Прикрашаємо його на свій смак, використовуючи підготовлені матеріали. Ідеї та варіанти можна підглянути в інтернеті (https://www.pinterest.com/pin/690106342889035198/). У кожного з вас вийде свій унікальний витвір, який прикрасить до свята вашу оселю, святкову композицію, можна подарувати його близьким.  

 Згадайте, може у вас десь є яскраві книжки-помічники, якими зараз треба скористатися, щоб зайняти дітей корисною творчістю. Це книжки серій “Картинки з мозаїки”, “Геометричні наліпки”, зошити з аплікаціями, “Наліпки-картинки” - зроби власноруч свій особистий дизайн! Вони полегшать та урізноманітнять вашу творчу працю.

  Бажаємо всім натхнення, задоволення від спільного творчого процесу, гарного настрою.

P.S. Пропонуємо всім бажаючим  долучитися до нашої віртуальної святкової виставки. Надсилайте фото своїх робіт  на Viber (063 2004246) або на електронну пошту бібліотеки (library.pryboi.1950@gmail.com). Творчу виставку  можна буде побачити тут - на головній сторінці нашого блогу.

   

Не я б’ю - верба б’є,

За тиждень – Великдень,

Будь дужий, як вода,

А багатий, як земля!

Вітаємо з Вербною неділею.

Традиційно в суботу хлопчики заготовляли вербові гілочки й приносили до церкви. У Неділю священик освячував їх у церкві і люди несли ці гілочки додому. Повернувшись з відправи, батьки символічно «били дітей», рідних, близьких і знайомих свяченими прутиками, промовляючи: Не я б’ю – верба б’є… Люди вважали, що посвячена верба містить у собі чародійну силу. Торкаючись нею своїх рідних і близьких, кожен вірив, що в такий спосіб відганяє від людини все зло, що може спіткати її протягом року. Подумки, маючи непереборне бажання і багату уяву, ми також торкаємося цими гілочками до кожного, відганяючи геть всі біди і напасті, всі віруси і хвороби від кожної знайомої і незнайомої людини. Сумний досвід на практиці довів, що чужого болю не буває. Ми всі на одній планеті і у нас, попри різні звичаї, традиції, колір шкіри, і вподобання, спільне горе і спільна радість.  

Бажаємо всім міцного здоров’я, терпіння і стійкого імунітету не тільки до хвороб, а до всього лихого. 

 

 

#залишайсявдома

“Папір — матеріал з душею”

 Пропонуємо вам дещо цікаве про витинанку. Це мистецтво зародилося в Китаї з появою паперу, а до України дісталося вже пізніше – у 18-19-му століттях. Найбільше це мистецтво розквітло на Поділлі, де і народилася Дарія Альошкіна - скульптор за освітою, яка змінила камінь на папір і створює фантастичні витинанки. Мама Дарії створила у школі гурток витинанки. Попри те, що з дитинства була знайома з папером, дівчина закінчила Львівську академію мистецтв за спеціальністю монументально-декоративної скульптури. Коли сама стала мамою, витинанка врятувала її як творчу особистість. З каменем дома не попрацюєш, а папір – саме те. Дарію більше визнали у мистецтві як витинкарку, аніж скульпторку. Робота з витинанкою для мисткині дуже медитативна, вона навіть називає її магічною. Зовсім неочікувано із придуманих образів може з’явитися незапланований сюжет або персонаж. Дарія намагається поєднувати величезні елементи із зовсім дрібними. 

 Національні мотиви вона ніколи зумисне не використовує, вони живуть десь у підсвідомості. Багато натхнення переймає із старих писанок. Майже в усіх роботах майстрині є спіраль життя. “Теза мого життя - рух. Ти маєш діяти, навіть якщо у тебе не дуже щось виходить”, - каже Дарія. У мисткині є проект “Мережево писанок”. 

У своєму екологічному проекті “Утилізація” майстриня використовувала пакети з-під молока. Витинанкою може займатись будь-яка людина. Колись кожна українська господиня уміла це робити. Виробами з паперу раніше прикрашали свої оселі: вікна, фіранки. Ажур — це “решето” для добра і зла і потужній оберіг для оселі. Григорій Старух - скульптор і музикант - чоловік і помічник художниці - виготовляє ліри.

Своєю творчістю родина намагається популяризувати українське у світі.

Диво України – Володимирський собор у Києві.

Коли хтось уперше приїздить у Київ, то він бачить з вокзалу золоті бані, що милують око – це Володимирський собор. Володимирський собор – явище не настільки відоме, як собор Паризької Богоматері завдяки роману Гюго, чи в Барселоні знаменитий собор Саграда Фамілія, збудований Гауді, або Міланський собор. У світі є багато соборів, які маркують місто і країну, в якій розташовані. Про них знято багато фільмів, написано романів. Володимирський собор будувався до відзначення 900-ліття хрещення Русі (1862-1882). Коли нарешті собор був збудований, постало питання його наповнення всередині. Автор проекту оздоблення Адріан Прахов, як менеджер, звернувся до російських колег – Васнецова і Нестерова. Вони не одразу погодилися розписувати собор, посилаючись на зайнятість. Прахов знав про існування трьох художників – братів Свєдомських і Вільгельма Котабринського, які на той час жили у Римі. Вони одразу прийняли запрошення і привезли з собою картини – намальовані образи. Всі вони закінчили школу малярства імені Святого Луки в Римі. 

Згодом, російські художники таки долучилися до розпису. Коли почали розмальовувати собор, виник певний мистецький конфлікт. Васнецов і Нестеров були обізнані з європейським мистецтвом, але північного повітря Петербурга, де зібрано великі колекції європейського мистецтва, було замало, щоб передати той колорит, який могли внести в розпис собору художники, що навчалися на оригіналах Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаеля. Адріан Прахов, людина естетично дуже чутлива, побачив відмінність і відіслав російських майстрів в Італію для гармонізації спільної ідеї розпису собору. 

               

Роботи Нестерова і Васнецова в соборі більш іконописні, на роботах Котабринського всі зображені обличчя – живі, вони дихають. Зроблені разом із Павлом Свєдомським "Суд Пілата", "Розп’яття Христа" - яскраве тому свідчення. Вільгельм Котабринський разом із братами Свідомськими створили 50% живопису собору. Це тільки основні художники, але є ще багато інших, які співпрацювали з ними. Це і школа Мурашка, і Іван Їжакевич, і ціла велика спільнота інших художників, орнаменти собору малював Врубель. Вся ця славетна когорта видатних митців створили унікальне диво – Володимирський собор. Він чекає не менш талановитих письменників і режисерів для поширення і "розкрутки" у світі, гідного представлення України і Києва на культурній мапі людства. 

         

 Про Володимирський собор, його історію, детальний опис художніх робіт, які знаходяться в ньому, можна прочитати в книгах і альбомах у нашій бібліотеці: “Київ: історія, архітектура, традиції” - К.: Балтія-Друк, 2016; Ульяновський В.І. “Диво й дива київського Володимирського собору”. - К.: Либідь, 2017; Киркевич В.Г. “Володимирський собор у Києві” – К., 2004.

З поетів у політики.

 

Конституції Пилипа Орлика - пам'ятки політико-філософської та правової думки, виповнюється 310 років. Договори і Постановлення прав і вольностей Війська Запорозького ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького і між генеральною старшиною, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утвердженні обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного гетьмана урочистою присягою підтверджені від Різдва Христового 1710, квітня 5, в Бендерах.

 

 

Після Полтавської битви не витримавши великих потрясінь помер Іван Мазепа. Найімовірнішим наступником був близький до гетьмана генеральний писар - Пилип Орлик. На раді старшин було затверджено документ про його права і обов'язки.

Договір-Конституція Пилипа Орлика була прийнято на зборах козацтва й вважається першою козацькою українською Конституцією (Бендерською). Україномовний оригінал Конституції був віднайдено в Центральному державному історичному архіві України в Києві у 2008 році. Комплекс документів включає оригінальний текст і диплом Карла XII на обрання Пилипа Орлика гетьманом.

 

А формувався Пилип Орлик, як майбутній громадсько-політичо-урядовий діяч, з юних років ще коли навчався в початковій школі при монастирі, в езуїтській академії м. Вільно, потім в Києво-Могилянській академії, де вивчав філософію, іноземні мови, богословські науки, історію, логіку. Особистий хист виявляв до поетики, навчився гарно віршувати. Вже у 1695 році молодий Пилип, який був писарем у канцелярії київського православного митрополита, опублікував свій латиномовний панегірик на честь військових перемог гетьмана Івана Мазепи - “Алцід Російський”. 

 Успішні походи козацького війська надихали молодого писаря оспівувати військові звитяги українців у віршованій формі. Також Орлик пише про щедрі пожертви І.Мазепи православній церкві, про те, що гетьман своїм коштом укріпляє стіни Києво-Печерської лаври, позолотив купола її церков. Цікаво, що у віршах Орлика вже була складова світогляду української еліти — ідеологічний фундамент побудови козацької держави — він виписував національну ідею. Поетична творчість Пилипа була оцінена і допомогла йому увійти в коло сучасної шляхти. У своєму новому творі “Гіпомен Сарматський” він романтизує перемоги полководця І.Обидовського і далі розвиває свою версію української ідеї, проголошує тезу “Київ - це Рим новий”. На думку Орлика, Київ покликаний стати новим політичним центром Сходу Європи і має право успадкувати культурні й політичні традиції античного Риму. До його літературного доробку належать інші поезії: “Церква тріумфальної мудрості Божої” на честь митрополита В.Ясинського, вірші на пошану миргородського полковника Данила Апостола - “Прогностик щасливий”, шведського короля Карла XII Густава. Талановитий Орлик стрімко просувався щаблями службової кар'єри: в Генеральній військової канцелярії від рядового канцеляриста він став генеральним писарем - другою після гетьмана посадовою особою Української Козацької держави. Природним поетичним талантом, знанням п'яті мов, європейської літератури, глибокою ерудицією Пилип Орлик дивував іноземців. Поетичні твори вихованця Києво-Могилянської академії по праву належать до “золотого фонду” української літератури доби Високого Бароко.

Чари циганської троянди.

В атмосферу циганських пристрастей, почуттів, самобутності традиції народної культури, безрозсудного кохання, всеохоплюваність почуття волі, запальних ритмів музики можна поринути на виставах в Академічному театрі музично-драматичного театру “Романс”. Створений заклад був у 1993 році. Він є першим і єдиним циганським професійним театром, працюючи у жанрах класичного романсу, музичної драматургії та національного фольклору. Театр для ромської спільноти є творчим центром, навколо якого об'єднані представники національної культури з усіх куточків України. 

Свою діяльність він спрямовує на допомогу, розвиток, навчання талановитої молоді. Художніми засобами заклад пропагує людські цінності шляхом демонстрації кращих зразків світової ромської культури. Вистави, концерти, тематичні вечори в театрі створені на основі кращих зразків неординарної та самобутньої циганської культури. 

Очолює колектив художній керівник народний артист України Ігор Крикунов.

 У 2003 році театр отримав статус державного за гідний внесок у розвиток багатонаціональної культури України. Репертуар театру багатожанровий і постійно оновлюється. Мета колективу - зберігати та відкривати свою традиційну культуру і традиції, історію, свої професійні здобутки сучасного ромського мистецтва своїм глядачам під час гастролей по всій Україні та в багатьох країнах світу, що сприяє і впливає формуванню поваги, кращому розумінню між народами в поліетнічному суспільстві країн.

Театр нагороджений “Орденом Миколи Чудотворця” за примноження добра і миру на землі.

Віртуальна мандрівка з Євгеном Вжещем.

Навколо буяє найпрекрасніша пора року – весна. Погода і природа закликають – «Іди помилуйся навколишньою красою, відчуй неповторну красу відродження!». Зась – карантин, ми, як свідомі громадяни, мусимо залишатися дома. Пропонуємо помилуватись красою українською природою за допомогою пейзажів київського художника Євгена Вжеща. Ми про художника майже нічого не знаємо, навіть не маємо його портрета. Знаємо, що народився в 1853 році на Київщині у родинному маєтку знатних шляхтичів Вжещів. Отримав напівпольське-напівукраїнське домашнє виховання. Гарненький сонячний хлопчик мав слабке здоров’я, але міцний оптимізм: любив малювати красиві речі (річку, хатинку, квіти). Освіту здобував у житомирській гімназії, після чого переїхав до Києва і працював бухгалтером у банку. На дозвіллі відвідував художню школу Мурашка (1876-1888 р.р.). Утримував цю школу меценат, колекціонер Іван Терещенко, який цінував талант Євгена. Картини майстра  експонувалися на київських виставках. Сам художник писав: «я не вчився ніколи малярства! Не закінчив жодної школи, жодної академії. Моя школа – ця наша широка, буйна українська природа!

 Щоправда, я заглянув до Петербурга, покрутився коротко в Парижі, зазирнув до Мюнхена, але довготривалих студій ніколи не здійснював. Будь-яка школа стоїть на заваді здібностям, якщо вони вроджені, і затримує творчу індивідуальність. Мій жанр – це пейзажі, не ті сумні, похмурі і плачевні, але веселі, опромінені, Я лише в усміху бачу красу і бальзам для душі. Тож мої поля завжди залиті сонцем і цвітами замаєні, мої ". 

 Художник  разом із дружиною Оленою оселився на Бесарабському майдані. Він писав: «Київ я люблю, бо я з роду і за духом українець. Без наших степів і наших польових квітів я не міг би жити». Помер 64-річний Є.Вжещ 5 квітня 1917 р. у маленькому будиночку на Куренівці. Коли буде можливість, ви можете побачити оригінали його творів у Національному художньому музеї України, у Київському музеї російського мистецтва. Вони є в Національному музеї Варшави, у державній Третьяковській  галереї. Приємної мандрівки і доброго здоров’я усім! Не втомлюйтесь милуватись красою оточуючого світу навіть, поки що, з вікна.