Разом для найкращого інтернету-

гасло Дня безпечного Інтернету цього року. Мережі Insafe  та INHOPE за підтримки Європейської комісії запровадили  цей день для просування безпечного і позитивного використання цифрових технологій і з метою залучення до дій кожного, хто відігріває свою роль у створенні кращого інтернету для всіх,  до поважливого онлайнового спілкування задля забезпечення найкращого цифрового досвіду. Це нагода унікальної можливості для проведення заходів з безпеки онлайн разом зі всім світом. Кожного року до цієї акції приєднуються все більше організацій та користувачів. В 2020 році День безпечного Інтернету офіційно  підтримали

170 країн. В Україні  170 тис. дітей і молодих людей взяли участь в офіційно зареєстрованих заходах. Прес-служба Профспілки працівників освіти і науки України запрошує всіх бажаючих дізнатися як відзначається  в Україні День безпечного Інтернету  і долучитися до спільного його проведення – користуйтеся хештегами: # SID2021  та #SaferintenetDay, #Деньбезпечногоінтернету у соціальних мережах.

День безпечного Інтернету – час роз’яснення проблем безпеки дітей в Інтернеті. На сьогодні вона постала дуже гостро. Кожного року аудиторія користувачів всесвітньої мережі дедалі поширюється і її переважну частину становить молоде покоління, яке повністю не усвідомлює загрозу, що може чекати на них у віртуальному просторі. Бібліотека приєдналась до роз’яснювальних заходах. Співпрацівники закладу інформували про мету Дня безпечного інтернету і  роздавали   школярам, батькам біля школи, на вулиці пам’ятки " 10 правил безпечного користування Інтернетом".

 

 

 

Левко Мацієвич.  Він гідний пам’яті нащадків.

В 2017 році  пам'ять про видатного українця була увічнена на мапі Солом’янського району: одна з вулиць отримала нове ім’я – Левка Мацієвича.

В свій час він був популярним  як космонавти в 1960-роки.

Як би не  передчасна трагічна  загибель, він був би поряд з лідерами майбутньої УСДРП. Мацієвич був активним революційним діячем, стояв на радикальних самостійницьких позиціях.

Народився Левко Мацієвич в селі Олександрівка Київської губернії. Навчався в гімназії на Подолі в Києві. Був здібний до математики, фізики, хімії, іноземних мов, літератури. Під час навчання в Харкові входив до гуртка Студентська громада і брав активну участь в молодіжних заворушеннях. Був одним з засновників Революційної української партії, першої української політичної партії Наддніпрянщини. За свою політичну діяльність був виключений з інституту, висланий в Севастополь, де працював в порту. Згодом захистив диплом інженера-технолога. Другий диплом Мацієвич отримав за проект панцерного крейсера. Також він керував спорудженням човнів  «Очаків», «Кагул», «Іоан Златоуст». В тридцять років вже займав посаду помічника керівника конструкторського бюро Морського технічного комітету російської імперії.  Мацієвич є першим автором створення авіаносця.  Ця ідея була висловлена винахідником сто років тому!

Все життя був невгомонним трудівником. Працював 24 години на добу: творчою конструкторською  та інженерною працею, нелегальною політичною діяльністю. Брав активну участь в українському культурницькому житті.

В 1903 році в Полтаві на відкритті пам’ятнику І.Котляревському  Мацієвич стояв поряд з М.Старицьким, Є.Чикаленком, М.Аркасом, С. Єфремовим, О.Пчілкою, М.Коцюбинським і Л.Українкою… Серед його знайомих були М.Коцюбинський, М.Вороний, І. Франко, Дністрова Чайка, Х.Алчевська, С.Петлюра, М. Міхновський…

В Севастополі в Народному домі   Мацієвич з другом створює самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром, організовує вечори пам’яті Т.Шевченка.

 Важливо зауважити, що такою культурно-політичною діяльністю займався один з провідних, визначних інженерів-конструкторів, який посідав визначне становище в тодішній російській науковій ієрархії.

 З 1908 року Левко Мацієвич серйозно захопився авіацією. Він одержує у Франції посвідчення авіатора № 178. Практично щодня піднімає у повітря пасажирів на своєму аероплані Фарман–IV. 7 жовтня 1910 року  під час показового польоту Мацієвич на очах у десятків тисяч глядачів випав зі свого крісла і впав на землю. Йому було тільки 33…

«…Він був українським по духу і крові. Він став гордістю і славою України. Левко Мацієвич навіки останеться красою і честю української нації», - писав О.Олесь.

«Слава Мацієвича розійшлася по всьому світу, але Україні належить честь, що один з її синів записав своє благородне ім’я на скрижалях вселюдського поступу…», - Микола Вороний. Перед віршем  «Ікар» з циклу «Сонячні хвилини» стоїть присвята автора: «Світлій пам’яті Левка Мацієвича, першого українського літуна».

 

 

Українські вишиванки для «Колумбії»

Першому  астронавту незалежної України, Герою України Леоніду Каденюку  цього  року виповнилось би 70 років. З 10 років він мріяв полетіти в космос, 36 років чекав цієї події. 

За ці  роки він пройшов спеціальне  навчання  у військовому училищі в Чернігові,  став льотчиком-випробувачем 50 типів літаків,  став одним з 9 військових які пройшли конкурс серед 3 тисяч претендентів  в загін на участь в програмі в Центрі підготовки космонавтів в Зоряному містечку, пройшов унікальну  інженерну та льотну підготовку за програмою  «Буран», як командир корабля, вивчив космічні кораблі Союз, комплекс Мир, американський корабель «Spase Shuttle», пройшов підготовку в НАСА до польоту на космічному кораблі «Колумбія»  – став членом екіпажу цього корабля в 1997 році.

Звичайний буковинський хлопчик здійснив свою мрію дитинства стати космонавтом. «Я готував себе для польоту в космос. Мені завжди допомагали цілеспрямованість, наполегливість, величезне бажання здійснити мету».

Леонід Каденюк жив і працював до останнього заради розвитку космічної галузі України.

За історію космонавтики 15 українців побувало у космічному просторі. Єдиний і перший космонавт незалежної України – Леонід Каденюк. Він був першим, хто виконував завдання українського уряду, взяв з собою в політ український прапор, герб, «Кобзар», портрети Т.Шевченка, М.Янгеля, С.Корольова. Одягнув всіх членів екіпажу в українські вишиванки. Організовував під час польоту вечори української пісні. В безмежному просторі лунали «Два кольори», «Мій рідний край», голос Солов’яненка, С.Ротару.  Два рази робочий день на борту корабля починався  українським державним гімном. 27 листопада 1997 року вперше громадянин України вів діалог з космосу зі своєю державою.

Під час польоту Каденюк виконував біологічні експерименти спільного українсько-американського дослідження-вивчення впливу стану невагомості на  апарат фотосинтезу рослин та  на стан людини. Але спостереження і фотографування Землі з космосу було найулюбленішим заняттям для всіх членів екіпажу. «Завжди виникала думка, що на такій гарній планеті має бути гарне життя, без війн, криз та катастроф.  З сумом думав про то, що люди  на маленькій Землі існують неправильно». Астронавт закликав берегти власну планету – спільний дім людей, не знищувати життя на ній. Тому, що Земля – ідеальне місце для проживання. Люди мають жити на ній по-іншому. Космонавт був впевнений, що зараз людство знищує свою планету. Ядерна і хімічна зброя засмічує нашу біосферу. Каденюк  після польоту став Головою Міжнародної екологічної ради.

Участь Леоніда Каденюка в космічному польоті  американського корабля «Колумбія» підтримала імідж України на міжнародному рівні.

За вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України Леоніду  Каденюку було присвоєне Почесне звання - Народний посол України.

У Всесвіті  він залишиться назавжди: один із астероїдів названо на його честь.

 

З нових надходжень

До дня пам’яті жертв Голокосту

Презентуємо видання Українського центру вивчення історії Голокосту «Пам’ятаймо. Історія і уроки Голокосту. Роботи молодих дослідників 2010-2019 рр.», у якому зібрано тексти дослідницьких праць переможців Всеукраїнського конкурсу учнівських робіт «Історія і уроки Голокосту» імені І.Б.Медвинського. Цей конкурс є одним із найважливіших освітніх щорічних заходів Українського  центру вивчення історії Голокосту. Роботи молодих дослідників присвячено різноманітним аспектам  історичної долі українського єврейства в роки  Другої світової війни, історії  Голокосту на теренах України. У вступному слові до видання директор центру Анатолій Юхимович Подольський розповів про історію конкурсу, ініціатором якого виступив у 2001 році  Центр єврейської освіти  України за підтримки  Асоціації єврейських громад і організацій  України. Конкурс має  ім’я видатного київського вчителя історії І.Б. Медвинського. Тому, що саме він у 2000 році запропонував ідею конкурсу учнівських робіт з історії Голокосту. Історик зауважив, що високий  науковий рівень робіт свідчить про зростання рівня професійності  Всеукраїнського конкурсу «Історія і уроки Голокосту», про то, що сучасна молодь розуміє - історія українських євреїв є невід’ємною складовою історії України.

Альбом творчих робіт переможців конкурсу – нова ідея, новий досвід організаторів конкурсу. До видання ввійшли художні і літературні роботи учнів, які стали переможцями  «творчої секції» конкурсу. Ольга Лімонова – упорядниця альбому підкреслює, «що Український центр вивчення історії Голокосту сподівається, що молоді митці і літератори  продовжуватимуть пошук відповідей на складні питання історії, а мудрі наставники і вчителі спрямовуватимуть пошуки й пом’якшуватимуть травматичні наслідки від занурення  у складну тему історії Голокосту».

  

 

ЗЛОЧИН НА ВСІ ВІКИ -

вивчати, щоб не забувати

День пам’яті жертв Голокосту

На жаль, з об’єктивних причин Центр з вивчення історії Голокосту не зміг презентувати,  як було заплановано раніше, в онлайн- режимі нові видання, присвячені темі Голокосту.

Завдяки багаторічній співпраці з Українським Центром вивчення історії Голокосту в бібліотеці на сьогодні є доволі змістовне зібрання книг, матеріалів за темою історії Голокосту. 

Кожного року директор Центру  Анатолій Юхимович Подольський на запрошення бібліотеки проводив  уроки пам’яті, історії для старшокласників і обов’язково дарував бібліотеці нові видання, матеріали свого закладу,  нові художні книжки, видані за підтримки фундації «Українсько-єврейська зустріч» і самим Центром з серії «Бібліотека спогадів про Голокост» (М.Гауптман «Забуті могили», Р.Кувалек «Табір смерті у Белжеці»,  Могенштерн Н. «Донечка, про яку ми завжди мріяли»).

Бібліотека має періодичні видання Українського Центру: науковий часопис «Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі» та інформаційно-педагогічний бюлетень «Уроки Голокосту», в яких розповідає про свою педагогічну, просвітницьку діяльність, проведення семінарів, конференцій, конкурсів для учнів та студентів, про поширення освітніх програм та підручників  для українських шкіл.

Дякуємо директору Українського Центру з вивчення історії Голокосту  Подольському А.Ю. за проведення плідної просвітницької та педагогічної, науково-дослідницької діяльності, яка направлена на збереження людської історичної пам’яті про страшні події періоду Другої світової війни, щоб вони ніколи не повторилися, за виховання поваги та толерантного ставлення до людей  інших націй.

 

«Оркестр української поезії минулого століття уявити без Тичининого кларнету неможливо», - М.Коцюбинський.

Сергій Єфремов – історик української літератури вважав Павло Тичину  поетом світового масштабу. Тичина є поетом глибоко національним. Він наче випив увесь чар народної мови, міг оперувати нею з великим смаком і майстерністю. Це був  дивний мрійник з очима дитини і розумом  філософа. Творча спадщина поета забезпечила йому місце серед найбільших світочів людства. Таких барв, такої мелодики рядків не зустріти в поезії інших  творців  української літератури. Музичність творів Тичини свідчить про рідкісний талант митця та його безмежний політ думки, яка просліджується у віршах. В.Бойко зазначав: для Тичини характерне найтонше відчуття слова, всіх його нюансів. Поет немовби володіє даром чарівника у доборі мистецьких засобів своїх творів. Спадщина Павла Тичини залишилася в українській літературі явищем неповторним,відкриваючи перед нею нові обрії. Поетичну творчість митця називають нескінченною  світлорайдужною симфонією.

Поет мав співочий талант, якій поєднувався з винятковими музичними здібностями, а його захоплення живописом поступалося лише поетичному дару. Навчався малюванню Тичина в художній школі Михайла Жука. На жаль, музикою і живописом він займався не професійно все своє життя. Але  в експозиції музею - квартири поета можна побачити автопортрети, виконані ним в різні періоди життя. Так під портретом 1922 року Тичина написав: Дуже старий вийшов. Також в помешканні поета звертає увагу велика кількість живописних  полотен відомих українських художників, які йому дарували і які він сам купував.  Українські художники створили галерею портретів П.Тичини.

Довженко і Тичина входили в одну літературно-художню організацію «Гарт». Довженко створив дружній шарж і виконав графічний портрет поета для першого випуску альманаху  «Гарт» в 1924 році. Поетичне творче відчуття і розуміння суті характеру поета, його духовної основи допомогло Довженкові – художнику відтворити силу інтелекту, чарівність і глибину таланту співця «Сонячних кларнетів».

В 2020 році Одеський культурологічний музейно-виставковий центр Тарасів Дім запросив відвідувачів на мандрівну виставку одного твору-панно «Біле і Чорне» (1912-1914рр) українського художника М.Жука.(він створив ще три портрета Тичини). Сюжетом для  картини стала історія кохання  молодого П.Тичини і дочки письменника І.Коновала – Поліни.  Дівчина не відповіла парубку взаємністю. Чорний ангел з сопілкою зовні дуже схожий  на Павла Тичину. В образі білого ангела художник зобразив Поліну. Поет присвятив їй вірш «О, Панно Інна».

Відомий портрет поета пензля Анатолія Петрицького 1920 року.

М.Маловський в 1981 році  створив гравюру «В космічному  оркестрі»

Борис Плаксій-заслужений художник України, неперевершений портретист написав серію портретів творців незалежної України, за яку в 2007 році отримав звання лауреата Премії імені Т.Шевченка. Портрет Павла Тичини він створив в 1980 році.

Вишитий портрет поета роботи Катерини Костирко  знаходиться в його  квартирі – музеї. Це був подарунок майстрині до 75-річчя поета в 1966 році.

Петро Обаль – майстер-дереворіз - створив цикл портретів українських письменників в 1934.

Олексій Шовкуненко зобразив Павло Тичину за робочим столом серед книг  і  портрет олівцем

Парадний портрет поета належить художнику Миколі Глущенку.

Завдяки поєднанню творчих стихій - живопису і поезії – українські художники залишили нам зримий образ Павла Тичини в різні роки  його життя.

 Тичина приніс в українську літературу велику радість,передчуття щастя, магнетичних  перетворень дійсності,  дитинного життєлюбства і торжества незаплямованого серця –все це переповнює його творчість – знакову не лише для України, але і тогочасної літератури світу.

Схід – Захід - разом!

День 22 січня 1919 року займає особливе місце в історії становлення незалежності України, коли Директорія Української Народної Республіки проголосила Злуку  всіх українських земель в єдину Українську державу.

Тому цей день з’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою прийнято відзначати як свято –День Соборності України.

Тематична виставка-пізнавальна мандрівка подіями часу Злуки представляє книжки та матеріали з фонду бібліотеки:

Шкільник М., «Україна у боротьбі за державність в 1917-1921 рр.»;

Мазепа І., «Україна в огні й бурі революції 1917-1921»;

Верстюк В., «Діячі Української Центральної Ради»;

Рубльов О., «Українські визвольні змагання 1917-1921рр.»;

«Поле битви – Україна. Від «володарів степу до «кіборгів»;

«Проект «Україна». Галерея національних героїв»;

Яневський Д., «Проект «Україна». Загублена історія втраченої держави»;

«Україна. Антологія пам’яток державотворення Х-ХХст.»;

«Українська революція 1917-1921 років в ілюстраціях» - у виданні  зібрані  фотодокументи, які відтворюють розвиток і події Української революції 1917- 1921 років, історію УНР доби Центральної Ради і Директорії, важливі миті життя Української Держави та Західноукраїнської Народної Республіки. Книга є гарним путівником по історії державотворення і боротьби за самостійну, соборну. Демократичну державу українського народу.

                                       

В політичних трактатах Ю.Бачинського, Міхновського вперше прозвучало гасло: одна єдина, нероздільна Україна від гір Карпатських аж по Кавказ.

Втілити його стало можливим по завершенню Першої світової війни, коли постали Українська Народна Республіка проголошена в Києві в 1917 році і Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) через рік проголошена у Львові.

6 листопада 1918 року П.Скоропадський прийняв делегацію ЗУНР, яка звернулась по військову допомогу. Наступного дня у Фастові С.Петлюра, В.Винниченко, Д.Левицький, П.Андієвський, А.Швець, від імені Директорії, та міністр внутрішніх справ від ЗУНР –Л.Цегельський  підписали «Передвступний договір» про намір об’єднатися – і втілити в дійсність мрію щастя робочого українського народу про єдину незалежну Україну.

До столиці УНР прибула представницька галицька делегація з 36 чоловік. Був затверджено текст Акту Злуки.

На Софійській площі було встановлено тріумфальну арку з гербами українських земель, українські прапори. На площі зібралися військові, делегації політ партій, громадських організацій, профспілок, підприємств. О 12-й годині пролунав салют. Розпочався молебень.  Виступали  Л.Бачинський, Л.Цегельський - оголосили постанову УНР. Ф.Швець зачитав Універсал Директорії про Злуку. «Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України: ЗУНР і Наддніпрянська Велика Україна. Однині є єдина незалежна УНР. Однині народ України має змогу будувати нероздільну самостійну державу українську на благо і щастя всього її трудового люду».