«Він веде нас за собою»

7 грудня 2023 в рамках Сковородинських читань учні 10 класів СШ 69 мали можливість познайомитись з поемою «Сковорода» письменниці Н. Дзюбенко-Мейс. 

Поема «Сковорода» - це поетична спроба осмислити життя та творчість українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога, мандрівного філософа і співця Григорія Сковороди крізь призму сучасності.

Пані Наталя також розповіла школярам про діяльність свого чоловіка, дослідника Голодомору в Україні американця Джеймса Мейса, але основну увагу вона приділила «нашому українському перворозуму» – Григорію Сковороді. Адже саме ця поема, яка є спробою осмислити многотрудне життя українського  поета і мандрівного філософа, була задумана на тлі подій Майдану й українсько-російської війни, коли постало бажання оцінити сучасні трагічні події з “історичної відстані Сковороди”.

 Для учнів  зустріч була пізнавальною і корисною.

 

Творець українського словника – Б.Грінченко

9 грудня 1863 року на Харківщині у російськомовній родині відставного військового і  полковницької доньки народився первісток Борис. Взагалі в родині було п’ятеро дітей. Хлопчик почав читати у 5 років і на все своє недовге життя (47 років) зберіг потяг до книжок. Під час навчання в реальному училищі у Харкові його запроторили до в’язниці за читання заборонених книжок. Там він захворів на туберкульоз.

Більше ніяких освітніх заходів закінчити не довелось, а займався він самоосвітою. У 18 років  склав екзамен на звання народного вчителя і на учительських курсах познайомився з майбутньою дружиною Марією Гладіліною. 

У родині з’явилася Насточка. Вся родина спілкувалася українською. Для улюбленої донечки батьки писали перші книжечки, першу граматику та підручники. 

Упродовж 6 років Грінченко викладав у приватній школі Христі Алчевської на Луганщині. У Чернігові у нього була «неволя канцелярська». У вільний від роботи час родина упорядкувала музей Шевченка, організувала земську друкарню, видавала книжки для українців.  У  кімнаті Грінченків   завжди щось писали, редагували. Марія Грінченко, письменниця (псевдонім М. Загірня), перекладачка із десятка мов, узяла на себе більшу частину редакційної роботи. 

Настуся писала поезії, перекладала з англійської, єврейської, французької. Про Грінченка  говорили, що він – лицар обов’язку. В його доробку  чотири повісті, десятки оповідань кілька драматичних творів. 

Подвигом Грінченка був чотиритомний словник української мови. 

Непосильна робота спричинила сухоти. У цей час Настя захопилася політичною боротьбою. За це  вона потрапила до буцегарні. У в’язниці, під пильним наглядом жандармів 24-річній Насті довелося народжувати й померти під час пологів. Її маленька донечка теж невдовзі померла.

Батьки упродовж двох років видавали спеціальну бібліотечну серію «Книжки пам’яті Насті Грінченко».

Від хвороби згасає й Борис Грінченко. На позичені гроші, Марія везе чоловіка до Італії. Та врятувати не можна: 6 травня 1910 р., на цифрі 47 обірвалося земне буття Бориса Грінченка.

Марія привезла дорогий прах до Києва, поховала поряд із дочкою. На похоронах пролунало: «Він більше зробив, ніж прожив!»

  

 

Загибель мільйонів…

Вшануймо їх

Голодомор – незагойна рана в нашій історії. Адже саме тоді, терор голодом нескорених українців протягом майже двох років, був свідомою політикою сталінського уряду, бо ця нелюдська ідея виношувалася у Кремлі задовго до 1932 року. Все було спрямоване на знищення вільних, непокірних українців – це була зброя масового знищення.  

Немає в Україні родин де б не пройшли нищівні жорна голоду. І без того болюча тема на фоні подій сьогодення, відгукується щемким сердечним болем після зустрічі з Наталею Дзюбенко–Мейс. Вона була вірною соратницею і дружиною Джеймса Мейса, того, «кому судилася доля, що наші мертві вибрали його». Про цю співпрацю та про багато інших жахливих фактів геноциду українців розповідала нашим читачам пані Наталя на зустрічі, яка відбулася 15 листопада.

 

А сьогодні ми запрошуємо всіх, кому небайдужа тема Голодомору ознайомитись з численними документально-публіцистичними книжками, 

а також художньою літературою, яка представлена на виставці в нашій бібліотеці. 

Зернова блокада, яку рашисти намагаються влаштувати для всього світу має своє жахливе підступне коріння.  

  

 

           Право на вибір майбутнього.

Літопис героїчних подій Дня Гідності

 

10 років минуло з того доленосного дня 21 листопада 2013року коли на Майдан Незалежності у Києві вийшли люди, щоб висловити свій протест проти загрози втрати Україною незалежності і європейського майбутнього. Євромайдан засвідчив зміни у суспільстві, бо стати членами Євросоюзу – це було бажання тих, хто розділяв європейські цінності і їх важливість для подальшого  розвитку нашої держави. Революція гідності і російсько-українська війна – це продовження боротьби за свою історичну пам’ять, ідентичність, майбутнє.

Як це було:

• 21 листопада 2013Рішення уряду призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. 
• 24 листопада 2013 У Києві відбулася хода «За Європейську Україну». Масштабне віче на Майдані Незалежності.
• 26 листопада 2013 Студентський страйк. 

• 30 листопада 2013 Розгін Євромайдану. На вулиці Києва виходять   до 1 млн протестувальників, на Майдані Незалежності проходить велике віче. Майданівці займають Будинок профспілок і будівлю КМДА. Ввечері відбулися сутички протестувальників з міліцією на вул. Банковій біля Адміністрації Президента та жорстоке побиття «беркутівцями» майданівців. 

• 8грудня  2013 "Марш мільйонів".  Було прийнято рішення про початок блокування Адміністрації Президента, будівлі Уряду та інших установ. В Києві активісти зносять пам’ятник Леніну.
• 11 грудня 2013. Перший штурм. Майдан відбив першу спробу штурму, яку вночі здійснили бійці спецпідрозділу «Беркут» та ВВ.
• 16 січня 2014 «Диктаторські закони». Прийняття з грубим порушенням регламенту і законодавчої процедури так званих «диктаторських законів», що обмежували конституційні права і свободи громадян.
• 22 січня 2014 Перші полеглі Герої. Смерть перших протестувальників: Юрія Вербицького і Сергія Нігояна, Михайла Жизневського та Романа Сенека.

• 24 січня 2014 Поширення протестів по всій Україні.
• 26 січня 2014. Кривавий розгін Майданів по Україні. «Кривава неділя»
• 28 січня 2014. Відставка М. Азарова.
• 18 лютого 2014. Ніч штурму Майдану.
• 19 лютого 2014. Позиційні бої. Повстання в регіонах.
• 20 лютого 2014 Вирішальний день Майдану. Герої Інститутської. Під час розстрілу майданівців на вул. Інститутській було вбито 48 осіб і понад 80 отримали вогнепальні поранення.
• 22 лютого 2014. Завершальний день Революції Гідності.

Законодавчо-правове закріплення перемоги Майдану і крах режиму В. Януковича.

Боротьба за гідність і свободу триває. Ніхто не знає які ще випробування чекають Україну, але час і досвід довели – свободу не спинити, гідність – не зламати.

До Вашої уваги художні романи українських авторок, які дають нам змогу оцінити і переосмислити події 2013-2014 років. На сторінках книжок висвітлюються такі моменти з історії України, про які не напишуть в підручниках. Це романи про любов до Батьківщини, про тих, хто творили історію своєї держави.

 

 Сучасні професії України

Такою була тема шкільного уроку в бібліотеці учнів НРЦ № 17. Про професії, які забуті, учні вже вивчали в школі, а сьогодні ми лише трішки згадали про ті професії, які вже ніколи не матимуть місце в сучасному світі. Учні активно обговорювали цю тему: чому забуті? чому ніколи не буде в них потреба? чому назви цих професій їм видаються трішки смішними? 

Ми підготували яскраві книжки з відомими постатями і назвами самих книжок, а учні мали вгадати яка це може бути професія.

 Також запитали у присутніх, ким працюють їхні батьки, чи розуміють вони цю професію, і чи хочуть вони працювати там, де їхні батьки. Під час спілкування ми цікавились, що вони думають про ту чи іншу професію, як сучасну, так і професії, які будуть в майбутньому. За допомогою сайту в інтернеті діти познайомились з професіями майбутнього і жваво їх обговорили. 

 

Як зазначають вчителі і вихователі НРЦ, проведення таких занять в бібліотеці сприяє  засвоєнню матеріалу і покращує емоційний стан і вчителів і учнів. 

 

 Гуру гумору

Остап Вишня – видатний український письменник, новеліст, майстер сатири і гумору. Він, що, переживши переслідування, арешти, ув’язнення і 10 років таборів, не втратив почуття гумору та смак до життя…

Про письменника: Павло Михайлович Губенко (справжнє ім’я письменника) народився 13 листопада 1889 року в селі Грунь Зінківського повіту на Полтавщині, в багатодітній сім’ї селянина. Вчився спочатку у місцевій початковій школі, потім у двокласній школі в містечку Зіньків. Його батько мав намір дати здібному, охочому до читання хлопцеві повнішу освіту. Але не склалося… Повезла мама Павлушу до Києва, у військово-фельдшерську школу. Неохоче складав іспити Павло, але склав блискуче. Після закінчення Київської військово-фельдшерської школи він перебував на військовій службі, потім працював у київській лікарні Південно-Західної залізниці. Втім, юний Губенко не мав намір присвятити себе медицині. Відбуваючи години в лікарні він старанно працював над самоосвітою, склав екстерном екзамени за гімназію, дедалі більше захоплювався літературою.

У 1917 році вступив до Київського університету, та незабаром, не скінчивши вузу, повністю віддається журналістській і літературній роботі.

Про творчість: Перший друкований твір молодого літератора – «Демократичні реформи Денікіна» - з’явився у кам’янець-подільській газеті. Для формування і становлення таланту письменника-гумориста велике значення мало багато факторів. Дитинство його минуло на чарівній Полтавщині, де майбутній письменник змалку опановував усі премудрості селянського побуту, вбирав у себе  дзвінку, мудру та барвисту мову, багату на перлини народного гумору. Робота у пресі стала своєрідним продовженням цієї щоденної школи життя, що її сумлінний і спостережливий літератор проходив із воістину зразковою невтомністю.  Саме накопичення  життєвого досвіду дозволяє стати йому  Остапом Вишнею.   

1923 року відбувся дебют Остапа Вишні як письменника. У 20-ті – на початку 30-х років одна за одною виходять збірки творів – «Вишневі усмішки», «Реп’яшки», «Лицем до села».

Твори Павла Михайловича виходили мільйонними накладами. І знали їх навіть неписьменні. Попри це, а може, саме через народну популярність українського письменника було репресовано.

У 1944 році розпочався другий період активної творчості і громадської діяльності Остапа Вишні. Він входить до редакції журналу «Перець» і стає активним його працівником. Він писав нариси, фейлетони, але найбільшої слави зазнав як гуморист і сатирик, адже, саме Остап Вишня є засновником нового жанру – усмішка.

Він залишив доволі велику культурну спадщину.