#книгафонду

«КРЕАТИВНА ЄВРОПА»

Однією із європейських книжкових премій є Літературна премія Євросоюзу. Це щорічна нагорода покликана сприяти популяризації та міжнародній промоції творчості талановитих авторів художньої прози з різних європейських країн. У 2019 році Україна уперше долучилась до цієї премії. У цьому році молода українська письменниця Гаська Шиян стала першою лауреаткою премії Європейського Союзу від України за роман «За спиною». До українського журі Премії входили президент українського ПЕН – письменник А.Курков, директорка українського Інституту книги О.Коваль, вице-президент українського ПЕН – О.Гнатюк, письменник О.Сливинський, перекладачка І.Славінська. Премію Г.Шиян отримувала в Брюсселі у мистецькому центрі ВОZAR в самому центрі Європи. На церемонії єврокомісар Т.Навранчи зауважив: «Літературна премія ЄС є відображенням багатого культурного розмаїття та лінгвістичної спадщини усієї Європи. Це змагання є відкритими для авторів усіх країн, які входять до програми «Креативна Європа». Творчій погляд на яскраві образи, які втілені у їх творах, можуть допомогти всім, всій Європі у подоланні поточних глобальних викликів». 

У своєму романі «За спиною» Гаська Шиян висловлює дуже «жіночий» погляд на світ, зображає глибокі, пронизливі образи українців, у життя яких увірвалась війна. Сама авторка каже про книгу: «Всі образи роману приходять просто із нашого життя. Наприклад, у моєї подруги знайомий не повернувся з фронту. Взагалі, вся країна нині переживає етап посттравматичного синдрому. Мої доробки – це спроба вихлюпнути ці емоції у слова, допомогти, зрозуміти, почути цих людей».

#книгафонду

ПРАВО НА САМОВИЗНАЧЕННЯ

Презентація книги  «Кримські татари як корінний народ»

Авторка  дослідження  Наталі Беліцер, докторка  біологічних наук, експертка-дослідниця  Інституту демократії імені П.Орлика. Вона багато років вивчає боротьбу прав корінних народів у світі. Активна учасниця багатьох акцій, що відбувалися в Криму, в Києві на початку 1990 років. Її книжка-посібник – це історія питання і сучасні реалії  проблем, які були актуальні для кримськотатарського народу з часу  їх повернення на Батьківщину і привернули увагу влади, суспільства.

У своєму дослідженні  вчена висвітлює теми права корінних народів на самовизначення, проблеми кримськотатарської національної автономії, автономного статусу Криму, міжнародний досвіт забезпечення прав корінних народів. Окрема глава присвячена темі репрезентативним органам кримськотатарського народ -- діяльності Курултаю і Меджлісу. 

Авторка досліджує  історію боротьби кримських татар за статус корінного народу на початку повернення в Крим після масової депортації у травні 1944 року, дає короткий огляд ситуації окупації й анексії Криму у 2004 році.

У висновках авторка підсумовує: На міжнародній арені Україна повинна  постійно привертати увагу до порушення індивідуальних прав і свобод людини на окупованому півострові  і  активніше наполягати на колективних правах корінного кримськотатарського  народу в праві на самовизначення на своїй історичній Батьківщині.

В Україні День Європи почали святкувати з 2003 року.  Карантин вніс свої корективи до традиційних заходів, які ми проводили, відзначаючи цей важливий день. Україна ще з античних часів є повноправною та невід’ємною частиною європейської спільноти – великої родини, об’єднаної прогресивними демократичними поглядами. Однією з основних вимог яких є дбайливе ставлення до людини, створення найкомфортніших умов для всіх без винятку громадян. Яскравим показником цивілізованості країни є ставлення до людей старшого покоління. Наше суспільство має багато стереотипів сприйняття старості, здебільшого негативних. В наш час відкрилось багато можливостей на власні очі побачити як живуть мешканці європейських країн. Як і література, живопис в тій чи іншій формі малює правдиву картину життя. Нашою метою є показати, як сприймають європейські бабусі і дідусі свою старість.  На допомогу ми покликали здорове почуття гумору.
«Із всіх емоцій тільки одна робить нас щасливими – радість» В. Франкл. 

Отже, починаємо наш віртуальний вернісаж. Чарльз Спенслей(1865- 1958) Великобританія. Придивіться до його картин. У його дідусів дитяча безпосередність і мудрість, сентиментальність і любов. У кожного з них за плечима прожите життя, але яка гідність, оптимізм і доброзичливість відчуваються в їх постатях.

  «Людина, що веде продуктивне життя, не стає немічним старцем»С.де Бовуар. Маріус ван Доккум. Голанндський художник малює чудові пейзажі, натюрморти… Але картини, де Маріус ван Доккум зображає життя людей похилого віку, анітрохи не намагаючись його прикрасити, але знаходить в ньому  те, що змушує усміхнутись і відчути себе щасливим.  Вони живуть повнокровним життям: відпочивають, радіють, мріють. «Старість – це погана звичка, для якої в активних людей немає часу».

 Фінській художниці  Інге Лоок найбільшу славу   принесла серія картин  веселих, ніяк не бажаючись старіти, бабусь.  Вони миттєво розлітаються по світу, як гарячі пиріжки. «Я б хотіла, щоб люди були задоволені тим, що мають, щоб відчували цінність саме цієї секунди». 

 «Людина, яка здатна перетворити «погані новини» на кумедні, менш схильна до депресій, напруження і  гніву». Давайте формувати в собі стійке позитивне миcлення.      

Корисні подарунки

Книжки різних жанрів і тематики англійською мовою бібліотека отримала в подарунок цією весною.  В День Європи ми хочемо презентувати їх. Серед книжок є художні класичні твори С.Моєма, С.Кінга, А.Крісті, Д.Ленді; серія Funny Bestseller авторки Луїзи Реннісон для підлітків; книжки – психологічні поради для дівчат.

та для маленьких читачів – серія «Скарбниця чарівних казок»,  яка багато ілюстрована яскравими картинками.

Книжки можуть бути цікавими для тих, хто удосконалює свою  англійську мову, для старшокласників під час літних канікул. Скористайтеся можливістю!

«Нанизую пацьорки обережно»

Намисто – одна з найдавніших жіночих прикрас в Україні. Численні назви – монисто, буси, коралі, пацьорки – свідчать про те, яке велике значення воно мало для наших жінок. Про нього в своїх творах згадували І.Котляревський, Т. Шевченко, І.Нечуй – Левицький,  М.Коцюбинський,В. Винниченко, С.Васильченко, В. Королів-Старий, Люко Дашвар. Чи то свято, чи храм, чи звичайний день за роботою – шию господині прикрашає низка майстерно вироблених намистин. Це, насамперед, - оберіг, захист від злих духів і недобрих людей. Наші жінки – прекрасні. Будь яке намисто лише підкреслює її красу.

Нанизую пацьорки обережно,

Щоб не згубити жодної з душі.

Вони для мене справжні обереги

Нанизую від краю до межі.

Нанизую на ниточку тоненьку,

Немов на пам’ять, рідні кольори.

Так, як колись навчила ненька,

Нанизую від низу й догори.

Пройдуть роки, зов’януть хризантеми.

Залишаться лиш барви у душі –

Мої червоні, сині та зелені

Рясні пацьорки – спогади душі.

Ілюструємо вірш світлинами  з намистами українських майстрів Роксолани Шимчук, Орисі Воловки, Рогнеди Дарк. Насолоджуйтесь!

Він любив Україну синівською любов’ю

Лауреату Державної премії СРСР, премії імені Т.Шевченка, народному артисту України і Росії, уродженцю села Мар’янівка на Київщині співаку Івану Семеновичу Козловському виповнюється 120 років від дня народження. Біографія митця багата і цікава. Ми згадуємо декілька фактів з життя творчої постаті: 

- Батьки майбутнього співака сподівалися, що їх сини (Іван і його брат Федір) стануть священиками; 

- Під час громадянської війни служив в інженерних військах; 

- Козловський був глибоко віруючою людиною; 

- Свій портфель вважав щасливим; 

- Маестро ніколи не втрачав зв’язку з українською культурою. Був пов'язаний з Україною непорушними душевними узами все життя. Любив її віддано і ніжно. Любив звичаї, природу, мову, збирав колядки, виконував українські пісні; 

- Побудував своїм коштом музичну школу в рідному селі Мар’янівка. Разом з її учнями виступав в Большому театрі, Кремлівському палаці з’їздів, в Каневі на могилі Т.Шевченка; 

- Митець, вже будучи видатним артистом Большого театру, часто приїжджав в село з видатними діячами культури України: М.Рильським, О.Гончаром, А.Малишком; 

- У 1994 році в Мар’янівці було відкрито меморіальний музей-садиба Івана Козловського. У 2008 році його адміністрація звернулась до київського художника Маслака Володимира Тихоновича з проханням написати портрет їх видатного земляка; 

- В цьому ж році в Києві на вулиці Шовковичній у затишному сквері було відкрито пам’ятник співакові зі світовим ім`ям; 

- Співак склав свою молитву, в якій прохав Бога дати йому змогу добре співати, щоб прославляти свій рід. Господь почув Козловського: маестро до глибокої старості своїм чудовим співом славив і свій рід, і Мар`янівку, і Україну.

#книгафонду

Жінка-мати в сучасних реаліях.

День Матері відзначають у багатьох країнах світу. В Україні його святкують у другу неділю травня. Це - свято вічності з покоління в покоління. Для кожного мама – найголовніша людина для своїх дітей. В усі століття мами оспівувалися кращими художниками і поетами. Вірші М.Сингаївського, В.Симоненка, Б.Олійника, Д.Павличка, покладені на музику і в яких оспівується краса і віддана любов матерів до своїх дітей, не даремно стали народними і назавжди залишаться коштовним скарбом  української культури.

 Сьогодні, в цей зворушливе і цілком заслужене свято, ми вирішили надати слово сучасним українським письменницям. Глянути на ті трансформації, які відбуваються в трактуванні образу жінки-матері в українському суспільстві і, відповідно, в літературі.

Люко Дашвар. «Мати все» «Клуб Сімейного Дозвілля» - 2011.

В основу сюжету письменниця поклала реальну життєву історію, в якій, на переконання автора, багато хто побачить своє власне невигадане життя. Історія багатої професорської доньку, у якої було все: турботлива мама, коханий чоловік, гарна квартира. Мама – професорка: авторитарна, сильна духом та незламна. Мати, попри свою освіту і чималий життєвий досвід, яка так і не змогла осягнути елементарних потреб дітей, доньки і хворого сина. Книга зачіпає багато важливих тем: любов, довіра, дитяча психіка, відповідальність, гроші, щастя. Мати все, але не мати нічого.

В.Мастерова. Суча дочка. –  Клуб Сімейного Дозвілля. 2015.

Це книга про матір, яка прийняла чужу дитину, мов рідну. Головна героїня  Олена поступилася всім задля щастя дитини – своїм коханням, любов’ю до рідної домівки, своєю гідністю. Життя не вберегло її від злості та жорстокості людей, від бідності та важкої праці. Вона готова на все, аби син  Іван ріс щасливою дитиною.

О. Олендій. Гніздо горлиці. Клуб Сімейного Дозвілля. 2017.

Історія, про яку розповідається в книзі, зовсім не нова. Це історія жінки, яка змушена заробляти на життя своє і своєї родини на чужині… Скільки їх таких є, тисячі, сотні тисяч? Жінки, які поневіряються по світу у пошуках заробітку, а потім повертаються додому спустошеними, і скільки є ще таких, що не повертаються? Хоча книга і закінчується трагічно, в ній є віра, любов і сподівання. Адже горлиці в’ють свої гнізда лише там, де живуть щасливі люди.

 Жінки–авторки  СучУкрЛіту доносять необхідні меседжі до конкретних і досить різних читацьких аудиторій, відображаючи в своїх творах правдиву картину сьогодення.