«Нанизую пацьорки обережно»

Намисто – одна з найдавніших жіночих прикрас в Україні. Численні назви – монисто, буси, коралі, пацьорки – свідчать про те, яке велике значення воно мало для наших жінок. Про нього в своїх творах згадували І.Котляревський, Т. Шевченко, І.Нечуй – Левицький,  М.Коцюбинський,В. Винниченко, С.Васильченко, В. Королів-Старий, Люко Дашвар. Чи то свято, чи храм, чи звичайний день за роботою – шию господині прикрашає низка майстерно вироблених намистин. Це, насамперед, - оберіг, захист від злих духів і недобрих людей. Наші жінки – прекрасні. Будь яке намисто лише підкреслює її красу.

Нанизую пацьорки обережно,

Щоб не згубити жодної з душі.

Вони для мене справжні обереги

Нанизую від краю до межі.

Нанизую на ниточку тоненьку,

Немов на пам’ять, рідні кольори.

Так, як колись навчила ненька,

Нанизую від низу й догори.

Пройдуть роки, зов’януть хризантеми.

Залишаться лиш барви у душі –

Мої червоні, сині та зелені

Рясні пацьорки – спогади душі.

Ілюструємо вірш світлинами  з намистами українських майстрів Роксолани Шимчук, Орисі Воловки, Рогнеди Дарк. Насолоджуйтесь!