середу, 13 травня 2020 р.



«Нанизую пацьорки обережно»


Намисто – одна з найдавніших жіночих прикрас в Україні. Численні назви – монисто, буси, коралі, пацьорки – свідчать про те, яке велике значення воно мало для наших жінок. Про нього в своїх творах згадували І.Котляревський, Т. Шевченко, І.Нечуй – Левицький,  М.Коцюбинський,В. Винниченко, С.Васильченко, В. Королів-Старий, Люко Дашвар. Чи то свято, чи храм, чи звичайний день за роботою – шию господині прикрашає низка майстерно вироблених намистин. Це, насамперед, - оберіг, захист від злих духів і недобрих людей. Наші жінки – прекрасні. Будь яке намисто лише підкреслює її красу.

Нанизую пацьорки обережно,
Щоб не згубити жодної з душі.
Вони для мене справжні обереги
Нанизую від краю до межі.
Нанизую на ниточку тоненьку,
Немов на пам’ять, рідні кольори.
Так, як колись навчила ненька,
Нанизую від низу й догори.
Пройдуть роки, зов’януть хризантеми.
Залишаться лиш барви у душі –
Мої червоні, сині та зелені
Рясні пацьорки – спогади душі.


Ілюструємо вірш світлинами  з намистами українських майстрів Роксолани Шимчук, Орисі Воловки, Рогнеди Дарк. Насолоджуйтесь!




Немає коментарів:

Дописати коментар