Пам’ятка древньоукраїнської культури

«Слово о полку Ігоревім» видатна, унікальна та таємнича пам’ятка середньовічної Русі, героїчна поема кінця 12 століття. ЇЇ сюжет добре відомий всім, бо вивчається у школі. Цього року виповнюється 835 років з часу створення поеми. По мотивам цієї середньовічної саги створено чимало поетичних, музичних і художніх творів. Особливо надихав митців образ Ярославни, яка тужить у Путівлі на брамі за своїм чоловіком Ігорем.

В Путивлі-граді, вранці рано

Співає плаче Ярославна.

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає

                                                                          Т. Шевченко. «Плач Ярославни»

Хто ж така та Ярославна, що так тяжко плакала в Путівлі коли проводжала коханого чоловіка у похід проти половців? Який з Ярославів був батьком героїні? Хто її мати? Батьком героїні був Ярослав Галицький, який міг думати за вісім осіб і знав вісім мов. Вісім – осьм - отже Осьмослов. За велінням могутньої тітки він одружився з Ольгою – дочкою Юрія Долгорукова. Вінчалися вони у Пересипниці, у монастирі, де пізніше було укладене Пересопницьке євангіліє, на якому присягаються наші президенти. Шлюб був нещасливим, Господь не дав їм кохання. Князь Осьмислов скерував всю свою енергію на державотворення, укріпив князівство, створив могутнє військо. Ольга народила йому дочок: Вишеславу, яку згодом видали заміж за Одона Мешковича, князя познанського, Єфросинію – майбутню дружину князя Ігоря Сіверського.

Ледве минув Єфросинії Ярославні 13-й рік, як почали до Галича вчащати свати: і угорський король, і молоденький князь Сіверський – Ігор Святославович. Побачив Ярослав, як сяють очі Ігоря, як голубить поглядом Фросину і вирішив: «Нехай переможе кохання!». Весілля відгуляли в Галичі і оселилися молоді в Путивлі. Князь Ігор здійснив невдалий похід на половців, разом з батьком був Володимир, один із п’яти його синів. І причитала тоді Єфросинія – Ярославна (їй не було ще й 30 років) у Путивлі–граді на валу. Єфросинії Ярославовні було 55 років, коли у вересні 1211 року озлоблені бояри повісили трьох її синів Романа, Святослава й Ростислава. Дорога їй була одна – монастир. «Факт в історії давньої Руси нечуваний» - пише Михайло Грушевський.

Ярославна у поемі - джерело сили духу, патріотизму, яке іде від серця. Перш за все, це красива кохана жінка, вірна і чуйна. Образ Ярославни продовжує жити і за межами свого історичного часу. Вона оживає в багатьох творах української і світової літератури, а наперше - оживає в кожній закоханій жінці...