Найнародніший з усіх народних.

 Микола Яковченко.

Народився Микола Яковченко 3 травня 1900 року в м. Прилуки на Чернігівщені. Сергій Параджанов називав його «українським Чарлі Чапліном». М. Яковченко – уособлення усього українського дотепу, гумору, актор, без якого неможливо уявити безсмертні шедеври «За двома зайцями», «Ніч перед Різдвом», «Королева бензоколонки» та багато інших культових стрічок. З притаманним актору гумором, він казав : «Мене кормить моя пика». Батько хотів бачити сина на серйозній посаді з відповідною освітою, а син захопився театром. Після фронту відточував свій талант у різних театрах, працював усюди, від Лубен до Харкова. З 1927 року і до кінця життя Микола Яковченко був актором театру імені Франка. На роботу актора особисто запросив Гнат Юра. 

Усі ролі вдавалися Миколі, він майже одразу став улюбленцем публіки. Яковченко зустрів кохання усього свого життя – Тетяну. Вона була на 10 років молодша, вродлива та дуже добра. У пари народилося двоє доньок – Ірина та Юнона. У виставі «В степах України» з Миколою грав його кращій друг – Юрій Шумський. Перед прем’єрою він попросив у Яковченка вийти на сцену першим. «Я тебе знаю, вийдеш на сцену першим, рот до самих вух – розбестиш публіку. Ні, першим вийду я! Після спектаклю з мене чекушка». Схильність до алкоголю у Миколи з’явилася після пережитих трагедій. Його дружина померла рано – у 1946 році. На його руках залишилося двоє дочок. Він почав випивати. На зйомках одного з фільмів до актора приставили людину, яка мала слідкувати, щоб він не пив. Той не відходив від актора ні на крок. Але він примудрявся знаходити засоби вжити спіртне. Від цього страждала робота. Молодша донька Юнона піклувалася про батька. Друга донька – Ірина пішла з життя рано. Сам Микола Федорович помер 11 вересня 1974 року під час операції з видалення апендициту. За легендою, його останні слова були такі : «Клоун йде на манеж». На власні кошти шанувальники актора спорудили йому пам’ятник у сквері біля театру Франка. Легендарний актор сидить на лавці у компанії свого вірного друга – песика Фанфана. Погляд цього чоловіка, який завжди ділився з людьми добром та гумором, відкриває його внутрішній біль – він вічний та сумний.