Ольга Басараб. Її ім'я надихало на боротьбу за незалежність України.

Її біографія коротка і яскрава. Її життєпис був нетиповим для жінки того часу. Гарна європейська освіта. Активна громадська позиція і діяльність з молодих років. Разом з подругами з Пласту при січових стрільцях вона створила першу жіночу чоту. Працювала секретарем українського посольства Фінляндії у 1918-23 роках. Була українською розвідницею. В цій ролі була у Данії, Німеччині, Норвегії. Член Головного управління філії Союзу українок у Львові. Член головного відділу львівської Просвіти, Товариства «Сокіл – Батька», товариства «Січ». Працювала у віденському українському жіночому комітеті допомоги пораненим воїнам, в українській Лізі миру й свободи, українській секції Міжнародного Червоного Хреста, Союзі українок… Підтримувала ідею прагматичного фемінізму. Була зв'язковою полковника Є.Коновальця. Як член УВО була заарештована польською поліцією. Вона не зрадила своїй справі, своїх побратимів. Стала символом незламної боротьби за українську Державу.

Вона загинула у 34 роки, але встигла засіяти зерна Любові та Ненависті. Любові до своєї землі, до України, до Світла і Добра, до Істини та Надії. І зерна ненависті до ворогів Нації і Держави.

Використана література:

- Українки в історії, Київ, Либідь, 2004;

- С.Кульчицький «Україна між двома війнами (1921-1939 р.р.)», т.11, К.-1999;

- М.Держалюк «Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917-1922 р.р.», «Оріяни», К-1998;

- В.Кучер «ОУН –УПА в боротьбі за незалежність», К-1997;

- «ОУН: минуле і майбуття», Київ, 1993;

- «Життя і смерть полковника Коновальця», Львів, 1993;

- Слово Просвіти, 2016, №26.