Олеся Сінчук. “І знову Крим!”.

Олеся Сінчук - молода українська співачка і виконавиця, поетеса, художниця. Членкиня Національної спілки театральних діячів та ліги композиторів України, Національної спілки естрадних діячів. Учасниця та лауреата багатьох мистецьких фестивалів, музичних і літературних конкурсів. Пише пісні, інструментальні композиції. Працює в стилях етно, рок, фольк, ліричної пісні. Її твори друкувались в часописах “Сварог”, “Гетьман”, “Севастополь”, “Колесо життя”, “Вітчизна”, в газетах “Літературна Україна”, “Голос України” та інших. Отримала премію конкурсу “Коронації слова”, Всеукраїнського поетичного конкурсу “Кримська Альгамбра” в номінації “Українська сучасна поезія”. 

Молода мисткиня розповідала кореспонденту газети “Кримська світлиця” про свої враження від відвідування півострова Крим. Для Олесі Крим завжди був символом щастя, яке наповнює весь простір, “воно бринить - від моря до неба, від неба до гір, від людини до людини”. Згадує емоційні відчуття від зустрічі з космічними тваринами дельфінами,від перебування на горі Демерджі, Коктебеля, Балаклави, Фороса, Ялти... Як закохалась в Севастополь, уявила його молодим русявим хлопцем з сірими очима. Дуже яскраві, теплі враження у виконавиці залишили творчі зустрічі з кримчанами під час “Всеукраїнського фестивалю української книги” у Феодосії. В Криму обожнюють українську пісню, поезію. “Для мене Крим — це чудова казка, де збуваються мрії. Це для мене рідна земля. Дорога. Жадана. А зараз ще більш жадана, ніж будь-коли. Адже коли втрачаєш, починаєш розуміти, наскільки дорогим було втрачене”... Безмежна блакить Криму, відчуття невимірності щастя надихають на творчість.

“...Вже колисочку зоряну в'є життєдайного неба блакить, і на тисячі сонечок вмить розсипається серце моє,...”. “І знову Крим! Умита вітром стежка... Платанів крони в небо заплітає... Тут равлики гойдаються на стеблах,... А вечір сни розказує духмяні, прозорі хмари обійма туманом,... Степи таврійські! Воля заповітна! Душа Землі із ваших трав розквітла!

Відкрите море

Я зіткана із глибини морської,
В мені – вітрів правільних чисті крила,
Гойдаю я небес тугі вітрила,
Вплітаю в коси барви веселкові.

Я – пульс життя, збережений у хвилях,
Мої долоні дно солоне пестять
Там, де води і сонця перехрестя,
Там, де мрійливо спить коріння сиве…

Я вишита на полотні блакиті…
 Серед віків, що водами сповиті
 Співаю хвилям про волошки в житі…

Море біля берегів
Чорноморського