Київський слід німця з Петербургу

Що за пам’ятник? Поставив якусь каланчу, а зверху Володимира, мов часового на варті: стоїть та дивиться, чи не горить щось на Подолі».- так писав про пам’ятник Володимиру Великому  на  березі  Дніпра Тарас Шевченко, якому, на відміну від І.Нечуя-Левицького, К.Паустовського, М.Булгакова, пам’ятник категорично не подобався. Як би там не було, і Паустовський і Булгаков майже однаково описували свої враження від споглядання пам’ятника. В своїй книзі «Далёкие годы» Паустовський згадує: «…на днепровском берегу была Владимирская горка. Там стоял памятник  князю  Владимиру с большим  бронзовым  крестом в руке. В крест вмонтировали електрические лампочки. По вечерам их зажигали и огненный крест висел высоко в небе над киевскими кручами». 5червня 1805року у Санкт-Петербурзі в родині військового генерала народився Петро Клодт.  У 22 роки, за наполяганням батька,  вступає до артилерійського училища.  З дитинства  хлопець захоплювався малюванням, ліпкою і різьбою. В 23 роки він полишає військову службу і надалі займається тільки скульптурою.  Стає  вільним слухачем Петербурзької академії мистецтв та наполегливо займався самоосвітою. Особливо йому вдавались скульптури коней, а остаточне визнання принесли коні на Анічковому мосту у Сант-Петербурзі.

 Здавалось би, що поєднує тонучий в зелені, теплий і привітний Поділ, Печерські пагорби Києва з суворим, хай і наповненим архітектурними шедеврами Петербург? В 19 столітті  Київ перетворюється з позаштатного містечка на велику губернію. Щоб підвищити його статус місцева влада починає прославляти князя Володимира, відомого не тільки як хрестителя Русі, але як великого просвітителя і реформатора:  головна  вулиця  міста,  університет названі його ім`ям, і виникла ідея – встановите ще і пам’ятник. Від затвердження  до реалізації пройшло більше 20 років. У 1850 році роботу над встановленням пам’ятника було передано Петру Карловичу Клодту. У 1851році той приїхав до Києва. Чавунний постамент було відлито в Калузі і чавунні деталі доправили водою в Москву. Клодт власноруч опікувався цим. Із Москви роботу везли на возах, запряжених шестериком коней. 10 жовтня 1853 року пам’ятник було урочисто відкрито. Клодт вдало вибрав розташування пам’ятника, який органічно вписався в порослі лісами пагорби.  Наприкінці століття Володимирська гірка перетворилась на парк у теперішньому її вигляді. На чудових схилах Дніпра, недалеко від казкового Михайлівського монастиря, вона стала улюбленим місцем киян і численних гостей столиці. Облаштована на кшталт швейцарських  гір, вона містить багато пішохідних доріжок, зручних лавочок і виконаних в старовинному стилі ліхтарів.  Монумент Володимиру Великому – найстаріший скульптурний пам’ятник у Києві, що зберігся у первинному вигляді. Він оповитий легендами і загадками. Нечуй-Левицький написав своєрідне зізнання в любові цьому історичному місцю – «Вечір на Володимирській гірці». І Володимирська гірка і пам’ятник стали однією із беззаперечних візитівок Києва, об’єктами   селфі  і фотокадрів. На пам’ятнику серед його творців вилите і ім’я славного німця  Петра Клодта. Про ці і багато інших фактів можна дізнатись із книжок і альбомів  бібліотеки.